СУДОВО-ЮРИДИЧНІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ПОСТРАЖДАЛИХ ВІД ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ

949

Інтерв’ю із суддею Великої Палати Верховного Суду Дмитром Гудимою щодо правових механізмів вирішення деяких проблем садівників та аграріїв, зумовлених воєнними діями на території України

 

Російсько-українська війна розпочалася у 2014 році, а, починаючи з 24 лютого 2022 року, переросла в повномасштабне вторгнення агресора, забрала тисячі життів і завдала серйозної шкоди інфраструктурі й економіці, аграрному комплексу та конкретним насадженням. Це поставило перед українськими аграріями багато проблем, які треба розв’язувати, враховуючи міжнародний характер конфлікту, зокрема із застосуванням не тільки українського, а й міжнародного права.

На прохання представників багатьох господарств, які зазнали збитків і справедливо сподіваються на компенсації втрат, редакція «Українських садів» звернулася до судді Великої Палати Верховного Суду кандидата юридичних наук, доцента Дмитра Гудими з низкою запитань, які хвилюють сьогодні садівників.

Шановний пане Дмитре, російська агресія спричинила серйозні втрати Україні, українцям, економіці загалом і садівничій галузі зокрема. Але надворі ХХІ століття, і ми все ж сподіваємося на правове розв’язання питань, пов’язаних із втратами. Скажіть, будь ласка, чи є теперішня ситуація в Україні унікальною. Чи є прецеденти в міжнародній практиці?

Безперечно, росія має заплатити за всі скоєні на території України злочини, починаючи з 2014 року. Пошук та розроблення оптимальних правових механізмів ведеться як на національному, так і на міжнародному рівнях. Це складне, комплексне завдання, що стосується і притягнення до відповідальності воєнних злочинців, і повного відшкодування збитків державою, що цинічно розпочала цю агресивну війну.

З одного боку, збройний конфлікт не є унікальним явищем, яке доводилося приборкувати за допомогою міжнародних правових механізмів, а з іншого, війна в Україні не має прямих аналогів для того, щоби механічно застосовувати, наприклад, практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Обставини так званих придністровських, турецько-кіпрських, грузинських, карабаських, курдських і чеченських справ суттєво відрізняються від обставин, у яких опинилися люди й бізнес унаслідок російської агресії в Україні. Рішення ЄСПЛ у тих справах часто помилково беруть за основу для судових рішень в Україні. Насправді значення мають лише базові принципи, які виробив ЄСПЛ, зокрема для встановлення того, чи здійснювала держава свою владу (юрисдикцію) на території, де було завдано шкоду.

– Чи можете пояснити детальніше?

– Одним із міжнародних стандартів є право кожної людини або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Якщо це право порушено, то постраждалий насамперед має визначити, яка держава, на його думку, відповідальна за це порушення. Якщо він допускає, що відповідальною є Україна, то звертається в національний суд із позовом до неї про відшкодування шкоди (присудження компенсації). Але практика показує, що здебільшого такі позови необґрунтовані. Позивачі не підтверджують, що дії України були неправомірними, що саме вона завдала шкоди. Того, що, скажімо, майно зруйноване на території нашої держави, замало для того, аби вважати, що цю шкоду завдала власне Україна. Ба більше, міжнародне гуманітарне право, що застосовується під час збройних конфліктів, допускає можливість завдання шкоди приватному майну.

ЄСПЛ з огляду на зміст статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) керується тим, що у разі воєнної окупації саме держава-окупант, установивши ефективний контроль за певною територією іншої держави та її населенням, поширює на останню свою владу і має відповідати за гарантування там прав. На це орієнтує і Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Відповідно до цього Закону відшкодування заподіяної внаслідок тимчасової окупації нашої держави матеріальної та моральної шкоди в повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. А Україна всіма можливими засобами сприяє тому, щоб агресор таке відшкодування виплатив.

Не маю сумніву в тому, що рашисти здійснюють владу на захопленій ними території України, а їхня держава повинна відшкодувати всю шкоду, яку вона завдала. Агресор має виплатити компенсації аграріям і садівникам за вкрадений врожай, за випалені ворожими снарядами поля тощо. Держава, територію якої окупували, звільняється від відповідальності за те, що відбувається на окупованих територіях. Але якщо деякі передбачені Конвенцією права держава там може гарантувати, то вона не звільняється від відповідальності. Тому гіпотетично можуть траплятися ситуації, коли за невиконання одних обов’язків згідно з Конвенцією перед потерпілими відповідатиме держава-окупант, а за невиконання інших – та, яку окупували. Такий підхід свого часу ЄСПЛ застосував, наприклад, у так званих придністровських справах, ініційованих одночасно проти Молдови та росії. Проте, як я вже казав, ситуація в Україні у 2014 – 2022 роках за багатьма ознаками суттєво відрізняється від ситуації в Молдові.

– А про які обов’язки держави за Конвенцією йде мова?

– Обов’язки держави за Конвенцією прийнято умовно розподіляти на негативні й позитивні. Негативний обов’язок полягає в утриманні держави від неправомірного втручання у права та свободи, а позитивний – у створенні нею належних механізмів для реалізації цих прав, проведення об’єктивного й ефективного розслідування у разі їх порушення.

Поясню на прикладі права на мирне володіння майном. Держава має негативний обов’язок утриматися від неправомірного втручання в це право, а також набір позитивних обов’язків. Зокрема, гарантувати кожному, хто перебуває під її захистом, ефективне використання права на мирне володіння майном і його відновлення в разі порушення. Суд присуджує відшкодування тоді, коли встановить, що позивач довів порушення державою будь-якого з цих обов’язків.

– На невиконання якого обов’язку найчастіше скаржаться люди?

– Статистики таких скарг немає. З того, що я бачив, ідеться, як правило, про позитивний обов’язок держави вжити обґрунтованих заходів для запобігання порушенню права власності. Проте для встановлення його невиконання мало сказати, що вона таких заходів не вжила. Згідно з практикою ЄСПЛ потрібно довести, що держава знала або мала знати про реальний і безпосередній ризик для права конкретної особи чи групи осіб, могла вжити заходів, які б усунули цей ризик, але не вжила їх.

– Як установити, за якими територіями Україна втратила ефективний контроль, і хто це має робити?

– Це дуже складне питання. Складне, бо ситуація щодо деяких територій нестабільна та може змінюватися. Певний час територія може перебувати під контролем окупантів, які там створюють якісь псевдооргани, обкладають людей даниною, подекуди планують постановні «референдуми» тощо. Але приходить час, коли наші збройні сили витісняють війська агресора, й Україна повертає ефективний контроль за територією та населенням. З’ясовувати, яка держава здійснювала цей контроль у час, коли була завдана шкода, має суд.

Достеменно можна сказати, що Україна втратила ефективний контроль над Кримом із 27 лютого 2014 року: цю дату визначив ЄСПЛ в одній із справ. Не здійснює вона такий контроль і над так званими Л/ДНР, окупованими після 24 лютого 2022 року частинами Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей тощо. Проте дати втрати контролю нашою державою над відповідними частинами тих регіонів потрібно буде встановлювати в конкретних справах.

– Чи може бути таке, що держави не відповідають за порушення права власності на території однієї з них, на якій ведуться бойові дії?

– Таке можна допустити. Подібну ситуацію спостерігаємо у висновках ЄСПЛ у справі «Грузія проти Росії (ІІ)» від 21 січня 2021 року. У тій справі Суд обґрунтував виключення території активних бойових дій з-під юрисдикції обох сторін конфлікту. Проте безвиході не має бути. Якщо притягнення рф до відповідальності в ЄСПЛ здаватиметься безперспективним, то варто задіяти інші, хай і складніші, механізми. Тим паче, за ті порушення прав і свобод, які стануться після 15 вересня цього року, росія в ЄСПЛ уже не відповідатиме. Такими є наслідки припинення її членства в Раді Європи – результат розв’язаної росією війни в Україні. Країна-окупант більше не вважається частиною цивілізованого правового світу. Зі світоглядної точки зору такий крок украй важливий. Але, з іншого боку, тепер питання виконання рішень ЄСПЛ, ухвалених проти росії, стане ще проблемнішим. Це стосуватиметься і справ про порушення прав і свобод, які агресор вчинив в Україні до 15 вересня.

– Чи ефективно звертатися з позовами про відшкодування державою шкоди до українських судів? Хто може бути відповідачем у справах про завдання збитків?

– Відповідь на перше питання залежить і від обґрунтованості фактів, наведених у позові, і від відповіді на друге питання. Важливо те, що наш Верховний Суд, починаючи з квітня цього року, втілив у життя ідею того, що росія, як агресор, не може бути захищена державним імунітетом у судах України. Тому рф можна зазначати відповідачем за позовами приватних осіб про відшкодування нею шкоди. Причому якщо до 15 вересня цього року такий механізм може здаватися складним і мало потрібним (бо досі є можливість звернутися проти росії до ЄСПЛ), то після цієї дати рішення українських судів про стягнення з рф відшкодування можуть стати одним із дієвих механізмів. Такі рішення доведеться виконувати за межами України. І вочевидь не в росії. Можливо, це вдасться робити за рахунок майна рф, яке розміщене за кордоном. Але для цього потрібно буде отримати дозвіл іноземного суду на виконання відповідних українських рішень. Можливість отримання такого дозволу значно залежатиме від рівня вмотивованості рішення національного суду. Певним дороговказом для такого мотивування можуть бути відповідні висновки Верховного Суду (наприклад, у справах № 760/17232/20, № 428/11673/19).

– Чи треба в кожному випадку доводити факт втрат від агресії? Яка процедура фіксації втрат агровиробників? Чи можливо зафіксувати непрямі втрати?

– Якщо мова йде про судовий процес, то позивач зобов’язаний довести і те, що він зазнав шкоди, і те, що ця шкода є наслідком неправомірних діянь саме держави-відповідача (наприклад, порушення нею обов’язків за Конвенцією). Єдиного методу фіксації втрат немає. Упущена вигода може мати місце, зокрема, у випадку, коли позивач унаслідок дій відповідача не зміг виконати чинні договірні зобов’язання (не виробив продукцію за контрактом, не поставив товар, який мав поставити, тощо). У будь-якому разі втрату вигоди не можна обґрунтувати гіпотетично. Позивач має довести, що неодержані доходи не є абстрактними. Вони справді були б отримані, якби не неправомірні дії відповідача, які стали єдиною і достатньою причиною позбавлення вигоди. Із загальними підходами до оцінювання судом збитків можна ознайомитися, наприклад, у постановах Верховного Суду у справах № 916/1466/21, № 904/5328/21.

– Чи може бути розроблений загальний механізм або загальні правові підстави визнання садівників певних територій, де відбувалися бойові дії, постраждалими від російської агресії, а вже розміри втрат фіксувати індивідуально?

– Альтернативою судовому процесу може стати адміністративний, позасудовий порядок відшкодування (компенсації) завданої шкоди. Над таким порядком, який буде актуальний не лише для аграріїв чи садівників, зараз Україна активно працює. Мовиться про те, щоб акумулювати в нашій державі загальний борг росії не тільки за судовими рішеннями проти неї, але й у документах інших органів влади. Кабінет Міністрів України ще в березні цього року затвердив Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Згідно із цим Порядком таке визначення здійснюється окремо за багатьма напрямами. Це людські втрати, втрати земельного, лісового, природно-заповідного фондів, надр, водних ресурсів, культурної спадщини, шкода, завдана атмосферному повітрю, тощо.

Якщо йдеться про втрати земельного фонду, то сюди належать фактичні витрати на рекультивацію земель, порушених унаслідок бойових дій, збитки власникам (землекористувачам) земельних ділянок сільськогосподарського призначення, витрати на відновлення меліоративних площ, розмінування та інші. Визначення втрат земельного фонду мають проводити на підставі двох методик. Одну затверджує Мінагрополітики за погодженням із Мінреінтеграції, а іншу – Міндовкілля за поданням Держекоінспекції за погодженням з Мінреінтеграції.

А як будуть визначати втрати земельного фонду, зокрема збитки, завдані конкретним аграріям і садівникам?

Є декілька шляхів. Підприємства можуть замовляти незалежну оцінку в професійних оцінювачів, а також самостійно проводити аналітичну оцінку. Певну допомогу в оцінюванні можуть надавати, наприклад, асоціації аграріїв і садівників. Крім того, оцінювання здійснюватимуть і повноважні органи влади та судові експерти. Усі вони мають керуватися як зазначеними методиками, так і Загальними засадами оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії російської федерації. Ці засади уряд затвердив у додатку до Порядку визначення шкоди та збитків, про який я згадував.

Чи є вже методика, щоб оцінити втрати земельного фонду, а також пов’язану з ними упущену вигоду?

Цьогоріч у травні Мінагрополітики наказом № 295 затвердило таку методику для оцінки втрат за декількома показниками. Один із них – розмір завданих збитків власникам (землекористувачам) земельних ділянок сільськогосподарського призначення з урахуванням фактично понесених витрат на приведення земельних ділянок у придатний для використання стан. Для визначення такого розміру держава застосовуватиме декілька нормативних актів, зокрема Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений постановою уряду від 19 квітня 1993 року № 284. Є ще Методика визначення розміру шкоди, завданої землі, ґрунтам внаслідок надзвичайних ситуацій та/або збройної агресії та бойових дій під час дії воєнного стану. Її затвердило Міндовкілля наказом від 4 квітня 2022 року № 167.

І на основі чого будуть робити висновки про розмір втрат?

Основа для визначення шкоди та збитків, завданих земельному фонду, – акти обстеження земельних ділянок, акти комісій із визначення збитків власників землі та землекористувачів, звіти про експертну грошову оцінку земельних ділянок, первинні документи, облікові регістри, бухгалтерська й інша звітність, проєктно-кошторисна документація, відомості Державного земельного кадастру, документація із землеустрою, дані дистанційного зондування Землі. Цей перелік не є вичерпним. Ситуації можуть виникати різні, тож запропонувати універсальний перелік документів неможливо.

Чи можливо зафіксувати факт агресії на певних територіях для доведення наявності форс-мажорних обставин і обґрунтування затримок виплат за угодами? На сьогодні в кожному конкретному випадку треба окремо доводити наявність форс-мажорних обставин, що вимагає фінансових витрат і додаткових зусиль.

Справді, відсутність чи наявність порушення цивільного зобов’язання треба обґрунтовувати в кожній ситуації. За Законом України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорні обставини слід підтверджувати сертифікатом торгово-промислової палати (ТПП). Є практика Верховного Суду стосовно того, що таким доказом може бути складений ТПП науково-правовий висновок (справа № 243/2071/18). Зауважу, що ТПП України 28 лютого цього року оприлюднила лист, у якому засвідчила як форс-мажорну обставину військову агресію російської федерації проти України. Такий лист може бути загальним орієнтиром для того, щоб сторони договору визначили, яка обставина стала непереборною для виконання зобов’язання. Проте загальний порядок підтвердження форс-мажору залишається актуальним.

Чи є порядок або механізми, які б допомогли агровиробникам вирішити питання відстрочки виконання фінансових зобов’язань?

Багато залежить від того, про які саме зобов’язання іде мова: податкові чи договірні. Якщо про власне податкові, то відповідне регулювання є в Податковому кодексі України та в постанові уряду від 27 грудня 2010 року № 1235 «Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин». Якщо йдеться про договірні зобов’язання, то питання відстрочення або розстрочення їх виконання мають вирішувати сторони правочину. Якщо про зміни умов договору не вдалося домовитися, і суд зрештою стягнув борг, то на допомогу можуть прийти передбачені в процесуальному законодавстві механізми розстрочки та відстрочки виконання судового рішення. Підставою для того, аби суд відстрочив чи розстрочив виконання рішення, є обставини, що істотно ускладнюють таке виконання або роблять його неможливим. До них, зокрема, належать надзвичайні й інші події. Водночас наявність таких подій і те, що саме вони унеможливили виконання обов’язку боржником, перед судом треба належно обґрунтувати.

Восени настає строк сплати за договорами оренди землі. В агропідприємств, розташованих у зоні ведення бойових дій та прилеглих до них територіях, немає коштів для виплати орендної плати. Орендодавці (пайщики) зі свого боку вимагають виплату, причому в грошовому вимірі. Інакше погрожують розірванням договорів оренди землі. Як вирішити агропідприємствам питання щодо відстрочки виконання зобов’язань за договорами оренди землі? Чи поширюються норми законодавства про форс-мажор на такі правовідносини?

Війна принесла багато складних проблем у наше життя, зокрема й ті, про які ви запитуєте. Зауважу, що ситуація, коли земельну ділянку фактично використовували, але не сплачують орендну плату, бо немає коштів, і ситуація, коли не використовували через воєнні дії і тому не сплачують, суттєво відрізняються. Інакше кажучи, неможливість отримання прибутку в очікуваному розмірі від експлуатації орендованого майна – це не те саме, що неможливість використання цього майна. Сама собою відсутність коштів не є випадком, який звільняє від відповідальності за порушення грошового зобов’язання, а тим паче від його виконання.

Орендар може вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Крім того, він звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не можна було використати через обставини, за які орендар не відповідає. Стосовно відстрочення внесення орендної плати (зміни зобов’язання) слід вести перемовини з орендодавцем. Форс-мажор, пов’язаний із воєнними діями, не є підставою звільнення орендаря від обов’язку вносити орендну плату. Відповідно до загального правила настання обставин непереборної сили звільняє від відповідальності, а не від виконання обов’язків за договором. Тобто орендодавець не зможе за прострочення орендаря стягнути з нього штрафи, пені, господарські санкції тощо. Однак багато залежить від умов конкретного договору. Сторони могли погодити, що настання форс-мажорних обставин звільняє не лише від відповідальності, а й від виконання обов’язку з внесення орендної плати чи є підставою для змін у договорі (наприклад, про відстрочення виконання цього обов’язку).

Пане Дмитре, садівники – це люди, які звикли чекати врожаю роками: від саджанця – до родючого саду. Чи можемо ми сподіватися на торжество справедливості та відшкодування збитків у найближчому майбутньому?

Ми маємо стати свідками того, як держава-агресор заплатить за все: і за знищені та скалічені життя, і за шкоду, завдану нашим природним ресурсам, і за зруйновані житло й інфраструктуру, і за шкоду для бізнесу. Українські сади будуть квітнути в кожному регіоні, а справедливість буде відновлена. Судова система робитиме усе від неї залежне, аби це сталося якомога швидше.