Вже більше ніж півроку Україна протистоїть повномасштабному вторгненню росії. І Донбас весь цей час перебуває під особливим прицілом.
Незважаючи на військові дії, люди у Донецькому регіоні продовжують не просто жити, а ще й працювати та, по можливості, вести бізнес. На питання про сучасну ситуацію на Донбасі, проблеми, що хвилюють людей, їх очікування та сподівання, нам відповів фінансовий директор товариства з обмеженою відповідальністю «Сади Донбасу» Сергій Остапець.
Кор: «Сади Донбасу» – одне з найперших великих садівничих підприємств на сході України. Розкажіть, будь ласка, як все починалося?
Сергій Остапець: Власник підприємства «Сади Донбасу» займався імпортом фруктів і побачив, що яблук на Донбасі практично немає, а вони потрібні. Тоді з’явилася ідея зайнятися садівництвом. Ми почали у 2000-му році.
На невеличкій площі висадили бельгійські саджанці – вийшло! Вирішили, що треба розширюватися, і тому збільшували насадження кожного року. Таким чином, у 2014-му наші сади досягли 300 гектарів. Висаджували та вирощували саджанці за інтенсивною бельгійською технологією: на шпалері та крапельному зрошенні. А ще, крім яблунь, висадили черешню та невеликий сад фундука.
На початок війни ми мали своє холодильне сховище біля Донецька. У 2014 році це сховище, а разом з ним близько 11 тисяч контейнерів для яблук були знищені. І тому одразу виникли три великих питання: як відновитися, як зберегти сад та як зберегти врожай?
Кор: Уточніть будь ласка, на якій території опинився ваш великій сад у 2014-му році?
Сергій Остапець: Сад розташований у селі Полтавка Костянтинівського району. І тоді, і зараз це територія України.
Кор: Наскільки я розумію, на той час у вас були всі шанси зібрати врожай та продовжувати годувати яблуками Україну.
Сергій Остапець: Так, ми зібрали врожай. Та це мало б сенс, якщо було б де
його зберегти. Тому шукали сховище по всій країні. Знайшли його аж під Києвом у селі Мартусівка. Взяли у партнерів в оренду контейнери і так вдалося зберегти врожай 2014-го.
Але це був не найкращий варіант. Тому ми почали шукати сховище, щоб зберігати яблука більш рентабельно. В селі Дачне, що біля Мар’їнки в Донецькій області, ми придбали холодильник, а разом з ним і велике приміщення, що знаходиться біля нього. Всі ці споруди не поряд із садом, але відносно недалеко, ближче ніж ми вивозили на Київщину.
Кор: Тобто з 2014-го по 2022-й роки підприємство продовжувало займатись садівництвом: працювати та збирати врожай?
Сергій Остапець: Так, ми працювали, але мали місце певні труднощі. Основна проблема полягала у тому, що виїхало багато людей і потрібно було шукати інших кваліфікованих спеціалістів.
Вже з 2017 року ми почали підготовку до отримання сертифікату Global G. A. P., що містить 221 вимогу, з-поміж яких є обов’язкові, другорядні та рекомендаційні. Вимоги, зокрема, охоплюють питання безпечності харчових продуктів, гігієни та безпеки праці робітників, дотримання екологічних норм та збереження навколишнього середовища. Документ передбачає обізнаність кожного працівника зі списком усіх вимог, що пов’язані із робочим процесом, та неухильне їх виконання.
Завершився цей процес у 2020-му. У листопаді ми отримали сертифікат Global G. A. P., що є підтвердженням стандарту міжнародного зразка. Він гарантує безпеку продукту для споживачів роздрібних мереж. Саме цей документ дав нам можливість самостійно без посередників експортувати яблука до країн Європейського Союзу.
У 2020-му році ми почали зменшувати площі саду, а потім оновлювати ділянки: корчували старі дерева та насаджувати там молоді.
Також у цей період ми заклали нове сховище. Тож, на сьогоднішній день ми маємо великий холодильник, дві фасувальні лінії: яблучну та черешневу, і великий сад.
Але маємо і великі проблеми, тому що знов прийшла війна, але ця війна більш масштабна, нищівна і жахлива ніж була, і зрозуміло, що і проблем стало значно більше.
Кор: Наскільки близько фронт і бойові дії від вашого саду зараз?
Сергій Остапець: Сад знаходиться на українській території, фронт на відстані 40 – 50 км від нас, тому і ситуація відповідна. Бувають поодинокі обстріли, але не постійні та не глобальні. Як кажуть, маємо те, що маємо.
Кор: Зрозуміло, якщо фронт недалеко, то і військові іноді з’являються?
Сергій Остапець: Так, цього літа був такий випадок. На територію саду заїхала машина з людьми у військовій формі, але ані шевронів, ані нашивок у них було. Це виглядало якось підозріло. Наші працівники намагалися з ними поспілкуватися, але у відповідь почули тільки лайку. Як потім з’ясувалося – це була ворожа диверсійно-розвідувальна група.
Після цього можу сказати одне: Незважаючи на те, що ми на своїй території, потрібно бути більш обачними. Адже невідомо, яке завдання мали ті диверсанти…
Кор: Так, за таких обставин важко спрогнозувати щось на наступний день, але ви ж маєте думати наперед і планувати збір урожаю…
В останні роки ми завжди збирали кілька тисяч тонн гарних, соковитих, ароматних яблук… Тепер важко щось передбачити…. За технологією є такі процеси, які ми виконуємо вночі. Зараз же працювати вночі неможливо. По-перше, світло фар демаскує територію, а по-друге, існує комендантська година і треба її дотримуватися. Проблема у тому, що технологічні процеси порушуються, що в свою чергу, зменшує ефективність садівництва. Але врожай є! Збирати яблука ми будемо та спробуємо максимально їх зберегти.
Наші штатні спеціалісти залишилися в Україні: хто в нашому селі, а дехто в найближчих селищах чи найближчих областях. А ось знайти тих самих найманих працівників все складніше і складніше. Люди їдуть (в основному через дітей) подалі від фронту, подалі від вибухів. Але наші бригадири займаються пошуком та міркують над безпекою майбутніх працівників.
Кор: Чи можна сказати що в цій ситуації ваше господарство опинилися сам-на-сам з проблемами?
Сергій Остапець: Це не зовсім так. По-перше, ми збираємо документи і сподіваємось на відшкодування від держави, але це в майбутньому… А зараз ми відчуваємо дієву підтримку від партнерів, перш за все, від Асоціації “Укрсадпром”, до якої ми приєдналися два роки тому. Весь цей час ми брали участь в заходах Асоціації, розширили коло наших партнерів по всій Україні і от тепер це стало в нагоді. Саме від керівництва Асоціації і партнерів по об’єднанню ми отримали реалістичні пропозиції щодо продовження нашого бізнесу, які зараз намагаємось втілити в життя. І ми сподіваємось, що тільки разом з колегами по Асоціації та іншими садівниками, ми зможемо домогтися від держави виважених правових рішень і відшкодування наших втрат.
Кор: З 70-тих років моя бабуся жила на Донеччині у смт Ясногірка під Краматорськом. Тоді я була зовсім мала, але іноді гостювала у неї влітку. Ось один з моїх яскравих спогадів. Мене завжди зустрічала велика, в два-три рази вища за хату абрикоса, гілки якої завжди були обліплені солодкими, наче мед, плодами. А за хатою розкинувся садок з молодих, ще тоненьких вишневих дерев. Та коли достигали смачнючі ягоди, тільки я могла збирати їх, тому що була мала і легка. І життя тоді здавалося якимось безмежне та солодке.
Пам’ятаю все це квітуче багатство та повітря, наповнене п’янкими ароматами. Але чи було так тільки у мої бабусі, чи навколо кожної хати, не пригадаю. Як на ваш погляд, ця картинка характерна для Донбасу? Коли взагалі на Донбасі почали вирощувати сади?
Сергій Остапець: Як було до революції, я вам не скажу, але за радянських часів на Донбасі було зроблено багато іригації. Штучне зрошення цих ґрунтів було дуже потрібно.
У післявоєнний час (я зараз про Другу світову війну) на Донбасі насаджували сади і у приватних господарствах, і в сільськогосподарських підприємствах. . Я пам’ятаю, що в моєму дитинстві сади були як на півдні, так і на півночі Донбасу.
Тоді біля великих міст на Донбасі, як і по всій Україні, почали виділяти землю під дачні ділянки. Люди виїжджали, висаджували маленькі садки, мали городи. Мешканці міст були зацікавлені у тому, щоб отримати шматок землі, та займатися на ньому садівництвом та городництвом. А ще це було прекрасне місце для сімейного відпочинку.
До речі, я теж мав таку дачу. Засаджував її разом зі своїми батьками: яблуні, черешні, сливи, виноград, чорна смородина, порічка, агрус та ін. Так що і в цьому сенсі Донбас – це теж Україна.
Кор: На завершення розмови хотілося б запитати про надії та очікування, чи сподіваєтеся Ви на відновлення українських садів на Донбасі?
Сергій Остапець: Всі ми чекаємо на Перемогу. Чекаємо звільнення українських територій, всіх наших міст – Донецька, Маріуполя та інших. Щоб, нарешті, наші жінки та діти змогли повернулися додому і щоб сади Донбасу знов квітнули і плодоносили.
Кор: Дякуємо, пане Сергію, за розмову. Все буде Україна! Обов’язково! Хай віра в людей та плоди їхньої праці, зокрема, і Вашої, надихає та підтримує усіх нас.
