Зменшити залежність від традиційних видів палива — основна ідея сучасної енергетичної політики ЄС

2871
Уряд ЄС докладає максимальних зусиль для того, щоб носії енергії стали доступними для споживачів. Це, нарівні зі зниженням податків на харчі, є одним з основних способів подолати наслідки енергетичної кризи — збідніння громадян, інфляцію й застій економіки.

Леся Каделя, спеціально для Ukrsadprom.org

Українська економіка потерпає від високих цін на енергоносії. У низці виробничих галузей, серед яких і аграрна, не до кінця розуміють як відповідати на виклики, що постають із початком сезону-2022. Адже паливо й електроенергія, а також — добрива, засоби захисту рослин й інше для провадження аграрного виробництва є катастрофічно дорогими, натомість споживчий попит на вироблене аграріями — різко зменшився, бо громадяни дуже збідніли. Бідність можна сміливо порівнювати з хворобою — у рослин, коли їм бракує мінерального живлення, розвиваються фізіологічні розлади. Так само від дисбалансу страждає й економіка. Поговорімо про причини й обставини світової енергетичної кризи, яка нині збіднює людство, та про те, як розвинені демократії вирішують проблеми, що постали на цьому фоні.

Отже, у світі, що навесні 2021 року оговтувався від коронавірусу, почали стрімко рости ціни на енергоносії. Це запустило ланцюгову реакцію в економіці й усі товари поступово подорожчали. Європейська експертна спільнота, аналізуючи енергетичну кризу (про що свідчать програмні документи Єврокомісії) воліла описувати ситуацію в дипломатичний спосіб. Мовляв, підвищення цін на електроенергію зумовлене загальносвітовим попитом на природний газ, а останній — стрімко зріс на фоні економічного відновлення після пандемії.

Ріст цін енергії завдав удару як домогосподарствам, так і енерговитратним галузям та бізнесу в цілому. Беручи до уваги, що всі були вже й так ослаблені через втрату надходжень під час локдауну, атака на добробут виявилася відчутною.

Тож, енергоносії подорожчали у зв’язку з подорожчанням природного газу, який у світі масово використовують для генерації електроенергії й тепла, а також як сировину (наприклад, для виробництва добрив). Пропозиція природного газу на світовому ринку в 2021 році не задовольняла попит. Причиною дефіциту стало зменшення газових поставок з РФ на ринки ЄС. Ціни зросли катастрофічно. Так, якщо 1 квітня 2021 року ціна природного газу на Нью-Йоркській фондовій біржі становила 2,626 доларів за мільйон британських теплових одиниць — MMBtu, то 1 вересня показник сягнув 4,635, а 6 жовтня 2021 року — 5,691 MMBtu (англ. British thermal unit, де 1 Btu ≈ 252 калорії, MMBtu — мільйон британських теплових одиниць, 1 MMBtu ≈ 27,933 м³ газу, 1000 м³ газу ≈ 35 800 000 Btu).

Оскільки РФ у період післяпандемічного відновлення постачала на міжнародні (європейські) ринки нижчі обсяги газу, ніж очікували (Газпром виконував свої зобов’язання з поставок, але для зменшення тиску на газовому ринку ЄС не пропонував нічого понад обіцяне), рятувати Європу від енергетичної кризи, постачаючи туди скраплений газ, узялися США. У рамках цієї місії й було наприкінці грудня 2021 року до європейських портів з LNG-терміналами вислано першу додаткову кількість американських танкерів зі скрапленим газом, що вмить зменшило оптові ціни газу на європейському ринку, повернувши їх на рівень першої декади грудня, коли вони були значно нижчими. Утім, вони все одно були майже утричі вищими ніж рік назад. США має намір нарощувати експорт скрапленого газу й далі, і вже протягом 2022 року стати у цьому світовим лідером. Так, управління енергетичної інформації США наприкінці 2021 року прогнозувало, що в 2022 році щоденний експорт скрапленого природного газу зі США сягатиме 11,5 мільярдів кубічних футів (1 кубічний фут дорівнює 28,3 л, одного мільярда кубічних футів скрапленого газу вистачає для задоволення денної потреби п’яти мільярдів домогосподарств в США), що становитиме близько 22% світового попиту на цей тип палива у 2021 році. Більшість поставок скрапленого газу зі США в 2021 році відбувалися до Азії — по 13% кожна отримували Південна Корея та КНР, 10% — Японія.

У теперішнього світового подорожчання енергоносіїв була своя передісторія, й вона проливає додаткове світло на обставини кризи. Розгляньмо тренди в ціноутворенні енергії на території ЄС у допандемічний період.

Протягом майже десятиріччя до настання нинішньої енергетичної кризи ціни й попит на традиційні види пального в ЄС знижувалися — у рамках спільної політики запобігання потеплінню клімату країни-члени ЄС (а також інші розвинені демократії) спонукали своїх громадян обмежити споживання «брудної» енергії з викопних видів палива й якомога більше використовувати відновлювану енергію — вітрову, сонячну, на основі біомаси тощо. Унаслідок цього виробництво енергії з відновлюваних джерел у ЄС станом на 2019 рік стрімко росло, а оптові ціни електроенергії стрімко падали, й у 2020-му часом сягали навіть і від’ємних значень. І от під час пандемічного 2021-го тренди ціноутворення в електроенергетиці кардинально змінилися — порівняно з роком раніше оптові ціни електроенергії зросли на 200%. Це підвищення вплинуло й на роздрібні ціни, але меншою мірою — до серпня 2021 року вони в середньому по ЄС зросли на 9% (у ЄС на оптову ціну електроенергії зазвичай припадає лише третина кінцевої ціни, решту формують витрати на транспортування й розподіл, а також податки й відрахування).

Європа дуже залежна від поставок енергії. Так, 2019 року залежність ЄС на поставках енергії сягала 61% (у 2000 — 56%). На природний газ припадає приблизно чверть усієї спожитої в ЄС енергії, при цьому близько 26% газу йде на виробництво електроенергії (разом з установками, що комбіновано виробляють тепло й електрику), ще близько 23% використовує промисловість, решту споживають переважно домогосподарства та служби, що централізовано подають тепло. Частка ядерної енергії у сумі всіх джерел енергії ЄС сягає 25%.

Газ до Європи постачається газогонами або через систему LNG-терміналів у скрапленому стані. Щоби задовольнити сезонне зростання попиту та запобігти стрімким подорожчанням узимку, газ накопичували в сховищах. Оскільки потужності для накопичення є лише в окремих країн (наприклад, в Угорщині, Словаччині), економіка ЄС та її ключові галузі увесь час перебували під загрозою значного коливання біржових цін на вуглеводні палива, якими торгують на світових ринках. І під час світового росту цін на паливо на ринках чистих імпортерів, якими є Азія та ЄС, це проявлялося дуже виразно. Зокрема й у 2021 році ціни на паливо в ЄС зросли утричі, у Азії — трохи більше, ніж удвічі, натомість у США вони лише подвоїлися.

Програмні документи Єврокомісії вказують на те, що світове підвищення цін на природний газ слід аналізувати в комплексі зі зростанням світових цін на вуглецеві квоти (дозволи) — мова про міжнародну торгівлю правами на емісію (викиди) в атмосферу планети «парникових» газів — вуглекислого газу, метану, оксид азоту тощо. Емісійний дозвіл є різновидом податку на спалювання викопних видів палива, і завдяки йому кожна мегават-година електроенергії, вироблена з цих видів палива, дорожчає.

Система торгівлі емісійними дозволами має назву European Union Emission Trading Scheme — EU ETS, і її 2013 року створили, щоби регулювати виконання країнами зобов’язань, узятих в рамках Кіотського протоколу — міжнародного екологічного договору ООН, який запобігає потеплінню клімату на планеті.

Отож, в ЄС протягом останнього десятиріччя застосовували низку механізмів, що спонукали підприємства й населення, а також країни, що експортують продукцію до ЄС, модернізувати свої виробництва в бік енергоефективності та якомога більше використовувати енергію, здобуття якої не пов’язане з великими викидами вуглекислого газу в атмосферу — передусім ішлося про масовий перехід на чисту енергію з відновлюваних джерел. Ці дії мали знизити залежність цивілізації від викопних видів палива, що своїм згорянням забруднюють атмосферу й так призупинити потепління.

Оскільки під час спалювання природного газу в атмосферу випаровується значно менший обсяг парникових газів порівняно з іншими видами викопного палива — вугіллям, нафтою (у перерахунку на одиницю отриманої спалюванням енергії), запровадження вуглецевих квот певною мірою стимулювало використовувати для виробництва електрики саме природний газ, а не наприклад кам’яне вугілля. Унаслідок запровадження емісійних квот, якщо електростанція в ЄС працювала на вугіллі, мегават-година електроенергії дорожчала на 60–70 євро, якщо ж на газі — лише на 30–50 євро (мова про період до початку 2021 року).

Однак високі ціни на газ, що встановилися 2021 року, привели до вищого споживання у електроенергетиці вугілля, а оскільки воно дає більше емісійних викидів, то підвищився й попит та ціна на емісійні дозволи. До 2020 року емісійний дозвіл коштував 34 євро за тонну емісії. За дев’ять місяців 2021 року ціна емісійних дозволів у системі EU ETS зросла приблизно на 30 євро/т СО2, що привело до підвищення собівартості електроенергії, виробленої з газу — приблизно на 10 євро/мегават-година (за ККД 50%), а в тієї, що виробляється з вугілля (за ККД 40%) — приблизно на 25 євро/мегават-година. Це чітко корелювало зі спостереженим зростанням ціни газу на приблизно 45 євро/мегават-година за аналогічний період, яке вело до додаткових витрат на виробництво електроенергії у розмірі приблизно 90 євро/мегават-година. Протягом листопада-грудня 2021 року ціна емісійного дозволу росла й далі, сягнувши 88 євро. Тобто, механізм, що мав спонукати до менших витрат на енергію, у період кризового зростання цін на основний вид викопного палива — газ, почав потроху тягти економіку донизу. Єврокомісія навіть бралася перевіряти, чи не було змови на ринку емісійних дозволів. Підозрілих тенденцій поки не зауважила.

Хоча нинішній стрімкий ріст цін на енергію у ЄС негативно вплинув на всіх громадян, найбільше постраждали категорії населення з низьким рівнем доходів, які вже й так потерпали від енергетичної бідності та витрачали на опалення більшість свого прибутку. Так, 2019 року не були здатними достатньо натопити свої помешкання близько 7% мешканців ЄС-27, тобто 31 млн людей, і ситуація виразно різнилася між окремими верствами суспільства та країнами-членами. Протягом пандемії в 2020 році міра енергетичної бідності (порівняно з роком раніше) зросла у восьми країн з 21, у яких така статистика доступна. Проте у 13 країн, до яких належать і п’ять країн-членів, у яких 2019 року енергетична бідність була вищою за 15% (Болгарія, Греція, Кіпр, Литва й Португалія), цей показник 2020 року знизився.

Зростання цін газу й електрики позначилося на промисловості та малому і середньому бізнесі. Вплив на окремі сфери економіки був неоднаковим — промислові галузі уповільнили виробництво, натомість ті, що спеціалізуються на послугах, це зачепило менше. Малі та середні підприємства унаслідок пандемії COVID-19 зіштовхнулися з проблемою ліквідності виробленого, однак цей показник різнився за галузями.

У галузях, високо залежних від природного газу як сировини (виготовлення азотних добрив тощо), виробництво стало нерентабельним, й на осінь 2021 року значно знизилося. Підвищення цін на енергію збільшило собівартість транспортування товарів, що позначилося на їхній кінцевій ціні. Стосувалося це й інших енерговитратних виробництв. Так, 71% собівартості виробництва добрив — витрати на енергію, у виробництві первинного алюмінію цей показник сягає 40%, цинку — 31%, плаского скла — 25% виробництва. Уповільнення виробництва у енерговитратних галузях вело до скорочення робочих місць. Очікується, що зменшене виробництво добрив призведе до вищих цін на харчі або до нижчої маржі у харчовій промисловості.

Стрімке зростання цін енергії сприяло вищій інфляції. У ЄС та інших розвинених країнах, інфляція, після кількох років стабільності, виразно росте з початку 2021 року.

Як ЄС справляється з ростом цін? Уряд ЄС вирішив, що країни мають швидко й координовано відреагували на стрімке підвищення споживчих і оптових цін на товари й послуги. Передусім ішлося про заходи, які послаблюватимуть вплив дорожнечі на вразливі спільноти, менші підприємства та енергетично витратні галузі промисловості — з умовою, що це не порушуватиме динаміку ринку та не нівелювати механізми, які спонукають спільноту використовувати «чисті» види енергії. Для цього уряд ЄС дозволив країнам запроваджувати гранично допустимі ціни на енергію, встановлювати тимчасові податкові пільги для вразливих споживачів енергії або дотації для споживачів і підприємств.

Ці термінові заходи уряди окремих країн можуть частково фінансувати з надходжень від аукціонів на емісійні дозволи (згадувана система EU ETS, завдяки якій відбувається торгівля правами на викиди парникових газів у атмосферу), з відрахувань і податків на ціну енергії, та з екологічних податків. Фінансувати непередбачувані витрати на цільову соціальну підтримку надходженнями від аукціонів на емісійні дозволи цілком реально, адже за період від 1 вересня 2020 до 30 серпня 2021 надходження з системи EU ETS сягнули 26,3 мільярдів євро, і це значно більше, ніж очікувалося (див. вище про подорожчання емісійних дозволів).

Ще одним складником підтримки вразливих категорій населення є політика невід’єднання домогосподарств від мереж розподілення енергії. Залежно від країни уразливі категорії можуть отримувати право на відтермінування оплати рахунків за енергію, тимчасову грошову допомогу на сплату рахунків, або — субсидію на поліпшення енергоефективності житла. Підтримка може бути й у формі мотивації до зниження споживання енергії та інвестицій в енергоефективність.

Очікується, що в середньо-тривалій перспективі така політична реакція підвищить ефективність споживання енергії та знизить залежність ЄС від викопного палива, посиливши у такий спосіб стійкість до стрімкого зростання цін на нього.

У політиці, яку ЄС розробив реагуючи на стрімкий ріст світової ціни газу, є й ідея фінансувати компенсації, що запобігають енергетичній бідності вразливих домогосподарств, з податків і відрахувань на ціни енергії. У країнах ЄС податки й відрахування з роздрібних цін електроенергії та природного газу різняться. У середньому це 41% ціни електрики для домогосподарств та 30–34% ціни електрики для промисловості та 32% ціни газу для домогосподарств і 13–16% ціни газу для промисловості. Декрети ЄС про оподаткування енергії та про ПДВ дають країнам членам певну свободу. Декрет щодо електроенергії дозволяє країнам звільнити від оподаткування або запровадити знижені тарифи на електрику, природний газ, вугілля та решту палива, що його використовують домогосподарства. Можна звільнити від податків або зменшити їхній рівень прямо, за допомогою різноманітних тарифів, або шляхом повернення усього податку чи його частини. Однак є умова: зниження тарифів має бути цільовим і не сміє порушувати ринок. Країни-члени можуть самі вирішувати, чи застосувати знижену ставку ПДВ на енергетичні продукти, якщо дотримуються мінімальних тарифів встановлених Декретом ЄС про ПДВ, а також — консультувати Комітет ЄС з ПДВ (подавати свої пропозиції).

Неселективні заходи, які однаково допомагають усім споживачам енергії певної країни за мірками ЄС не вважаються державною підтримкою. Ці заходи можуть мати вигляд зменшення податків чи відрахувань на поставки газу, електрики або тепла.

Цільові заходи (підтримка) можуть бути використані для того, щоби підприємствам чи промисловим галузям допомогти вчасно пристосуватися та повною мірою долучитися до трансформації енергетики. Правила державної підтримки не повинні порушувати економічну конкуренцію й руйнувати внутрішній ринок. Підтримка має  бути технологічно нейтральною (незаангажованою), і не повинна надавати перевагу одним підприємствам перед іншими, що знаходяться в аналогічній ситуації.  Не повинна підтримка ослаблювати й дієвість ринкових механізмів, що перебувають на етапі становлення (зокрема й системи EU ETS), і має узгоджуватися з нинішніми цілями ЄС в царині декарбонізації (запобігання викидам парникових газів у атмосферу) та цілями, наведеними у внутрішніх планах країн в області енергетики й клімату.

Прогнози. Загалом економіка ЄС відроджується швидше, ніж очікувалося, й прогнозується, що у короткостроковій перспективі її ріст продовжиться. Перший вплив на податковий баланс залежатиме від того, якою мірою фіскальні надходження зростуть унаслідок вищого надходження ПДВ з енергетичних продуктів, та вищих, ніж очікувалося, надходжень з аукціонів, на яких продаються емісійні дозволи — з одного боку, та інтенсивності й масштабності заходів, спрямованих на захист кінцевих споживачів, з другого боку, зокрема спрямуванням публічних коштів на уразливі домогосподарства або зниження ПДВ.

Оскільки підземні газосховища мають не всі країни, у ЄС планують полегшити транскордонний доступ до об’єктів для складування газу, зокрема й для отриманого з відновлюваних джерел. Для транскордонних поставок газу мають бути розроблені усі необхідні технічні, фінансові і правові протоколи.

Інтегрований доступ до підземних газосховищ дозволить оптимізувати у межах ЄС витрати й прибутки від складування газу, зменшить коливання цін енергії. У планах — дослідити потенційну користь підтримувальних ринкових механізмів (аукціонів тощо), які би гарантували, що наявні потужності для накопичення природного газу у ЄС використовуються оптимально.

На думку фахівців, євроспільнота має повчитися з цієї енергетичної кризи, і з-поміж застосованих для протидії їй методів обрати на майбутнє лише дієві — так, щоби посилити свою готовність до можливих майбутніх цінових потрясінь. Інтеграція та стійкість ринку й сильна позиція споживачів, а також легкий доступ учасників ринку до чистої енергії мають знизити залежність спільноти від нестабільного викопного палива та запобігати майбутнім економічним кризам. ЄС й надалі опрацьовуватиме заходи, що полегшуватимуть створення енергетичної системи, у якій велика частка належатиме відновлюваним джерелам енергії.

Практика антикризових заходів

Нагадуємо, на території ЄС в рамках подолання інфляції, яку спричинила енергетична криза, планують до середини 2022 року запровадити нульовий ПДВ на всі продукти харчування (серед яких безумовно є й плоди та ягоди і продукти з них), а також знизити оподаткування енергоносіїв. Для садівників у ЄС ці зміни надзвичайно важливі, адже виробництво товарних партій плодів передбачає значні енерговитрати (численні проходи техніки під час вегетації, а по тому — великі витрати енергії на тривале зберігання плодів у холодильнику).

У авангарді цих змін Польща, де вже 1 лютого 2022 року запровадили нульовий ПДВ на всі продукти харчування, ПДВ з пального знизили з 23 до 8%, а в добрив і засобів захисту рослин ПДВ з 8% став нульовим. Окрім цього у країні запровадили ПДВ 0% на природний газ, а на електричну та теплову енергію його знизили до 5%. Перед цим у Польщі на свіжі фрукти та овочі тривалий час діяв пільговий ПДВ у розмірі 5%.

На відміну від деяких інших аграрних спеціалізацій, українська садівнича галузь нині позбавлена державної тарифної підтримки у царині користування енергетичними продуктами. Збідніння українського населення, яке теж змушене платити незмірно високі, порівняно зі своїм рівнем доходів, тарифи на тепло й електроенергію, позбавляє його можливості повноцінно харчуватися та споживати такі важливі для здоров’я свіжі фрукти. Як наслідок, попит на фрукти, основою яких у нашій харчовій культурі є яблука, в Україні падає, адже ці товари поволі стають предметом розкоші. Напруги ситуації додає й малоконструктивна поведінка національних роздрібних мереж, які масово, на термін до 90–120 днів, затримують розрахунки із садівниками, коли ті їм поставляють плодову продукцію.

Реагуючи на цю критичну для вітчизняного садівництва ситуацію, асоціація «Укрсадпром» 25 січня 2021 року звернулася з відкритим листом до керівництва держави. Документ містив низку життєво важливих для галузі вимог, серед яких — і включення садівничих підприємств у перелік виробництв, які платять фіксовану пільгову ціну за енергоносії (аналог зниженого ПДВ на пальне й енергію, який почали запроваджувати в ЄС), і врегулювання термінів, у які рітейл мусить розрахуватися з постачальниками фруктів, а також, що важливо для перетворення українського яблука в доступний для громадян продукт, запровадження в Україні нульового ПДВ на свіжі фрукти.

На звернення садівників українська владна верхівка відреагувала неоднаково. На засіданні робочої групи Мінагрополітики з питань розвитку садівництва, яке відбулося у відео-режимі 25 січня 2022 року, обговорення відкритого листа, з яким асоціація «Укрсадпром» звернулася до влади країни, було заблоковано, зокрема і з ініціативи працівників Мінагрополітики.

Натомість в Аграрному комітеті Верховної Ради ІХ скликання звернення асоціації «Укрсадпром» у частині запровадження нульового ПДВ на харчі почули. Утілити цей задум на законодавчому рівні цілком можливо, адже проєкт закону 6155 «Про основні засади торговельної діяльності харчовими продуктами», у якому також йдеться й про нульовий ПДВ на харчі, у Верховної Ради ІХ скликання зареєстровано ще 8 жовтня 2021 року.