ЗРУЙНОВАНА, АЛЕ НЕ ПІДКОРЕНА

316

Макарівська територіальна громада — чи не найбільша в Україні за розміром. Вона розташована на площі понад тисячу квадратних кілометрів, а до її складу входить 49 населених пунктів — майже 40% всього Бучанського району. На цих теренах живе переважно сільське населення — мирні аграрники-трударі. І, на превеликий жаль, саме ці люди одними з перших узяли на себе удари російських військ та пережили вторгнення північного сусіда. В результаті обстрілів майже дві третини населених пунктів громади зазнали значних пошкоджень та руйнувань, а 18 містечок та селищ перебували під тимчасовою окупацією.

Безперечно, це значною мірою відбилося на посівній компанії, тож стурбованість керівництва асоціації «Укрсадпром» поточним станом аграрного сектору громади була цілком зрозумілою. І для того, щоб скласти об’єктивне бачення сьогодення сільськогосподарських підприємств, ми відвідали декілька агропромислових фірм Макарівщини. Ми — це голова асоціації «Укрсадпром» Олександр Матвіець та головний редактор журналу «Українські сади» Дмитро Кобринський. Але перший наш візит, як це і годиться, був до Макарівського селищного голови Вадима Токаря.

«Землю свою не покинемо ніколи»

До кабінету голови громади ми не попали — під час обстрілів приміщення постраждало, тож на час нашої зустрічі там ішов ремонт. Проте, це не завадило Вадиму Токарю ґрунтовно і достеменно відповісти на наші непрості запитання.

— Вадиме Яковичу, серед безлічі завдань щодо відбудови та повернення життя громади на мирні рейки, яку проблему ви вважаєте головною і невідкладною?

— Розмінування — ось найпекучіший біль! Ми вже провели основні роботи, але ж ніхто не може на сто відсотків дати гарантію, що десь не залишився непоміченим якийсь вибуховий «подарунок». У нас уже були непоодинокі, підкреслюю — непоодинокі випадки, коли, виїжджаючи в поле, техніка натрапила на протитанкові міни. І, на превеликий жаль, ми тепер маємо і поранених, і загиблих, не кажучи вже про ушкоджену техніку. Через це робітники агропідприємств, що цілком зрозуміло, неохоче виходять в поле. Все це призвело до того, що майже 30 відсотків посівних площ наших господарств в цьому році не задіяні, що позначилося на економічній складовій громади.

Так само постраждали у нас і садово-ягідні господарства, зокрема в таких населених пунктах як Небелиця та Пашківка, землі між Пашківкою та Фасовою. Хоча ці території не були окуповані, але в кінці лютого — на початку березня цього року там ішли запеклі бої, і ми навіть не можемо собі уявити, скільки небезпечного заліза тепер лежить в тій землі. Безперечно, це неабияк ускладнює збір плодово-ягідних культур. Тож дуже багато господарств, окрім того, що постраждали від обстрілів, несуть чималі збитки ще й через перешкоди в збиранні урожаю.

— А чи багато людей виїхало за межі Макарівської громади?

— Точних цифр поки що не має, знаю лише, що з кожного населеного пункту виїхало більше половини мешканців. А от про Макарів можу сказати достеменно, тому що тут я був з першого дня і по сьогодні. Орієнтовно з 15 тисяч, які фактично проживали у місті, під час активної фази бойових дій у нас залишилося менше тисячі. Дуже багато людей виїхали і слава Богу, тому що у нас тут дуже багато руйнувань, і якби люди знаходилися в своїх домівках, то ми б мали колосальну цифру людських жертв.

— Наскільки ми знаємо, в деякі міста люди вже почали повертатися. А як у вас?

— Так, за нашими оцінками багато людей повернулося. Проте ми не маємо зараз статистики, тож точних цифр я вам не наведу. Розумієте, ніхто ж не приходить до нас і не каже: «Я приїхав, порахуйте мене». Але з того, що ми спостерігаємо, можна сказати, що близько дев’яносто відсотків по всій громаді вже на місцях. Не повернулися лише ті, хто знає, що йому нема куди повертатися: або будинок розбитий вщент, або з якихось інших причин. Але навіть знаючи, що, скажімо, десь в селі у них лишився бодай льох, люди повертаються. Живуть у тому льосі, чи якось домовляються з сусідами і живуть разом з ними, живуть по знайомих, по друзях, по родичах. Але все одно йдуть до своєї землі, до свого господарства — бо землю свою ми не покинемо ніколи!

Господарства різні, проблеми однакові

Після розмови с Вадимом Токарем стало цілком зрозуміло — легко не було нікому. І дійсно, господарства різні за розміром землі у власності чи оренді, в напрямах діяльності — від вирощування урожаю до переробки та заморозки, за спеціалізацією — хтось вирощує лише суниці, хтось — тільки лохину, а інший має кілька ягідних культур, фруктовий сад та ще й пасіку. А от проблеми у всіх однакові — зруйнована інфраструктура, спустошені села, сплюндрована земля…

Є, скажімо, в Макарівській територіальній громаді унікальне сільськогосподарське підприємство — кластер «Агровесна». Під його егідою згуртувалося більше 10 різних господарств. Тож якщо розглянемо їх діяльність, то отримаємо виразний зразок сказаного вище.

Кожне з підприємств повністю самостійне, кожне вирощує ту ягоду, яку вважає за потрібне, продає в той спосіб, який вважає найвигіднішим. Але вони спільно утримують тракторний парк, користуються насосними станціями, мають спільні гуртожитки. Власники різні: хтось володіє трактором, а інший має холодильник. Але вони надають один одному послуги для здешевлення собівартості. Крім того, кожний член кластеру має можливість отримати повний спектр послуг: від оренди землі та техніки, охорони насаджень і консультацій агронома та інших фахівців, до переробки та реалізації зібраного врожаю.

І от такі різні господарства отримали однакові проблеми. Навіть не однакові, а ті ж самі — «Агровесна» опинилася на лінії фронту. Спочатку були знищені гармати захисників, потім на їх місце прийшла російська техніка. Через два дні — контрнаступ… Так, лише за місяць через ці багатостраждальні поля пройшло більше ста військових груп. А група — це 4 танки, чи декілька гармат, чи БТРи… Працівники господарств проводили їх найкоротшим чи найбезпечнішим маршрутом, допомагали вивезти десантників з лісу, надавали місце для ночівлі, годували їх, ховали в ангарах бойові машини, давали технічну воду…

 А потім рахували збитки, спричинені війною: розбита інфраструктура, зруйновані гуртожитки, пошкоджена земля. На полях «Агровесни» було вісім величезних вирв від мінометних обстрілів, які довелося засипати. На кожну яму пішло від одного до трьох «Камазів» ґрунту. В іншому місці постраждало близько двадцяти соток майже стиглої вже суниці. А ще довелося вивозити розбиту техніку, шукати та збирати уламки ворожих снарядів та ракет. І все це на території завбільшки 500 гектарів. Загалом збитки становили близька 300 тисяч доларів. Проте господарі, розуміючи ситуацію з платоспроможністю людей, ціни на ягоду вирішили не піднімати. Тож увесь фінансовий тягар впав на їхні плечі.

«Успіх з тим, хто працює»

 Для порівняння ми завітали ще до кількох господарств громади. І побачили ті ж руйнування, і почули про ті самі проблеми. 

Товариство “СМОЛ ФРУТ” –   одне з господарств Макарівщини яке постраждало від  від  обстрілів.   Тут вирощують малину, ожину та садову суницю. Частину ягід  реалізують свіжезібраними, частину заморожують.  Нещодавно отримали сертифікат органічної продукції.  І от війна втрутилася  в сезон 2022 року…   Незважаючи на пошкоджені насадження і жах, який пережили працівники,  наступного року ягідник,  як запевняли в господарстві, дасть новий урожай… 

А в селі Фасова підприємство «Berry World», яке на своїх 50 гектарах вирощує чорниці вітчизняної та іноземної селекції. В цьому році в планах було проектування великої холодильної камери та будівництво гуртожитків, але почалася війна.

— Всі кошти на розвиток підприємства ми спрямували на утримання та збереження плантацій, — розповідає представник «Berry World» Юрій Підгаєцький. — Поле опинилося в небезпечній близькості від полоси активних бойових дій. Було багато прильотів реактивних та звичайних снарядів, проте, на щастя, це не нанесло великої шкоди інфраструктурі. А от земля була чимало пошкоджена, але майже все ми засипали, підсипали… Поки що не має посадочного матеріалу, щоб заповнити проріхи, які утворилися від влучань. Йдеться про 20-30 кущів, тож з часом все відновимо.

Оскільки ми посадили чорницю лише в минулому році, то про збирання врожаю не йшлося. І як тільки росіяни пішли з Київської області, ми хотіли одразу ж вийти в поле, щоб дати лад землі. Але місцева територіальна оборона заборонила нам такий ризик. Ми домовилися з фахівцями з розмінування, вони обійшли наші поля і тільки тоді дали дозвіл стати до роботи. Безперечно, і ми допомагали хлопцям чим могли: харчуванням, амуніцією, пальним, коштами. Все що було в розпорядженні фірми — працювало на оборону села Фасова.

На жаль, багатьом людям довелося покинути громаду. Адже здоров’я та життя дітей — найголовніше. Зараз весь світ знає Бучу чи Ірпінь. Але Макаров чи Андріївка потерпали не менше. Різниця в тому, що коли в Бучі «накривало» мікрорайонами, то в Макарові валили по всьому місту. Можна і зараз побачити, пів вулиці цілої, пів вулиці зруйнована вщент. А в Андріївці взагалі знищили центральну вулицю — її просто вже не існує. Тож ніхто не засуджує людей, які рятували своїх діточок від цього вогняного шторму. Але треба жити далі, працювати, відновлюватися. Тож повинні весь час заповнювати свої штатні одиниці. Наші технологічні процеси розраховуються саме під наявну кількість людей, тож ми не можемо допустити, щоб хтось був відсутній на роботі бодай 2-3 дні. Навіть в умовах війни це неприпустимо, якщо ти хочеш, аби твій ягідник пережив цей рік.

Нас чекають великі і швидкі зміни. Багатьом гравцям ягідного ринку доведеться змінити напрям і вектор своєї діяльності. Але наші агрономи, логістики, маркетологи не відстають від європейських фахівців, а наша продукція ніколи не поступалася якістю європейським брендам. Тому не бачу нічого неможливого в тому, щоб вийти на ринки тієї ж Європи чи Азії, того самого Китаю. Я вірю, що ми живемо в епоху змін, і той хто буде працювати, того чекатиме успіх.