Олександр Матвієць: Державний реєстр сортів рослин — радянський рудимент, що не дає розвиватися садівництву

150
Голова асоціації «Укрсадпром» Олександр Матвієць:
Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні нині — радянський рудимент, що гальмує успішний розвиток садівничої галузі. 
У нормативно-правовій системі, яка регулює українське садівництво, ще й досі існує радянський пережиток — Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні (далі — Реєстр сортів або Реєстр). У своїй нинішній формі він заважає розвивати галузь — заганяє її в тінь, не дозволяє легалізувати виробництво й назвати своїми справжніми іменами сорти, які наші господарства вирощують.

Реєстр у нас уже давно не виконує ролі, на початку йому відведеної. Сортовипробування, які раніше були обов’язковою підставою внесення в Реєстр, і які визначали, який сорт ліпший, а який гірший для певного регіону, у нас не проводять — інформацію про сорт у Реєстр подає сам заявник, зазвичай це комерційна фірма, зацікавлена в поширенні сортового садивного матеріалу.  Роль, яку нині лишили Реєстру, можна описати словосполученням «тотальна заборона» — щоби садівник міг вирощувати котрийсь з помологічних сортів й експортувати отриману з нього продукцію, необхідно, аби цей сорт було внесено в Реєстр. А як ні — товарне виробництво таких плодів в Україні втрачає статус легального.

Особливо садівникам важко із товарною продукцією сортів суспільного надбання (загальновідомих), права на які у світі патентами вже не охороняються, і яких немає в «Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні». Процедура внесення таких сортів у Реєстр є дуже складною й забюрократизованою. Якщо хтось, хай навіть і давно, уніс сорт суспільного надбання (загальновідомий сорт) у Реєстр — він цим закріпив за собою інтелектуальне право на поширення садивного матеріалу цього сорту. Ще один, важливий момент — за наявність сорту в Реєстрі заявник має щороку платити внески до державного бюджету. Якщо цього не робити — сорт автоматично з Реєстру вибуває.

У зв’язку з усім цим нині, хоча котрогось із сортів у Реєстрі вже багато років і немає, легально його вирощувати можна лиш заново внісши в Реєстр. В Україні, щоб цього досягти, треба здолати дев’ять кіл Дантового пекла — передусім доведеться розшукати попереднього заявника сорту, людину чи організацію, та отримувати від них згоду. На жаль, саме унаслідок дії такого правила українські садівники нещодавно втратили право легально вирощувати понад два десятки сучасних сортів кісточкових культур. Свого часу ці сорти було внесено в Реєстр науково-дослідними установами, що розташовувалися в Криму. З окупацією Криму законодавство, яке регулює обіг сортів в Україні, також і загальновідомих, вирощувати ці сорти українським садівникам… забороняє. Маємо нині отаку диверсію в садівництві, і чиновники зовсім не поспішають її виправляти.

У своїй нинішній формі і суті Реєстр сортів ініціює в товарному садівництві України цілу низку проблем.

Ланцюжок бід такий. Для того, щоби розсадники могли у законний спосіб реалізувати вирощені саджанці, рослини необхідно сертифікувати — вони повинні мати і товарний сертифікат, який підтверджуватиме їхні якісні характеристики — відсутність інфікування вірусами, добрий розвиток усіх органів тощо, і сортовий, у якому вказано, що рослини генетично відповідають певному помологічному сорту. Якщо сортів, на основі яких виготовлено саджанці, немає в Реєстрі — українські сертифікаційні структури не мають права садивний матеріал сертифікувати. Від того, що український розсадник не може сертифікувати саджанці, страждають передусім товаровиробники плодів, адже їм ніде придбати рослини потрібного сорту. Те, що садівничі господарства не можуть легально придбати рослини потрібного їм помологічного сорту, і як наслідок не вказують правильну назву цього сорту в документах на товарні партії своїх плодів, закорінене саме в рудиментарно недолугих повноваженнях нинішнього Державного реєстру сортів рослин.

Так, Асоціація «Укрсадпром» нещодавно проаналізувала експортно-орієнтований вал яблук в країні — з 14-ти помологічних сортів, які найбільше потрібні для експорту, у нашому Реєстрі немає аж дев’ятьох. Ідеться про загальновідомі сорти, які у світовій системі охорони авторського права на інтелектуальну власність належать до категорії «суспільне надбання», і для розмноження яких ніде в світі не треба ані укладати ліцензійної угоди, ані платити роялті.

Повноваження, які має Реєстр, спричинюють в українському садівництві каскад негативних подій, від яких страждає передусім товаровиробник плодів — той, хто для забезпечення рентабельності і стабільності свого виробництва повинен мати гарантовані ринки збуту, а для того, своєю чергою називати сорти своїми справжніми іменами.

У західних країнах таке поняття, як Реєстр сортів, існує, однак воно там передусім регулює товарне використання помологічних сортів, що захищені патентом. Реєстр патентованих сортів, аналогічний за суттю західним, варто запровадити і в Україні. Натомість про Державний реєстр сортів рослин, у тій ролі, яку він грає нині, можна спокійно забути, зробивши замість нього звичайний каталог — базу з детальною інформацією про сорти.

Ба більше. Державний реєстр сортів рослин, такий, як він зараз є, в Україні не має жодного сенсу, і пояснити, нащо він потрібен, і скільки коштів завдяки його існуванню сьогодні отримує бюджет, ніхто з чиновників не може. Натомість товаровиробники, через те, що не можуть правдиво назвати помологічний сорт своїх плодів, не можуть їх експортувати на заможні західні ринки. Так, Німеччина вже у багатьох випадках відмовляється приймати наші плоди — країна вимагає належно називати їхній помологічний сорт.  А наші чиновники, замість допомоги, і далі створюють на порожньому місці проблему для експортно-орієнтованої галузі.

За дорученням своїх членів — товарних садівничих господарств з усіх регіонів України, асоціація «Укрсадпром» ініціює внесення змін у законодавство, яке регулює обіг сортів. Насамперед потрібно створити «Реєстр патентованих сортів», а на додаток до нього — Національний каталог сортів (або — Національну базу сортів).

До Національного каталогу (бази) сорт має вноситися один раз — щоби, якщо туди потрапив сорт суспільного надбання чи загальновідомий, його не потрібно би було там щороку поновлювати — так, як це вимагається в Реєстрі і дотепер. Бо за те, щоби сорт містився в «Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні» в Україні нині слід щороку платити кошти. З приводу цих обов’язкових платежів у кожного, хто з їх необхідністю стикається, відразу виникає запитання: як можна платити за те, що тобі не належить? Або — як можна отримувати роялті за те, що ти не створював, до прикладу, за сорти яблуні Ренет Симиренка, Голден Делішес, Айдаред, Гала і Флоріна, сорт персика Редхавен, сливи — Стенлей, черешні — Бігаро Бурлат, груші — Конференція і Бере Боск, за підщепи для яблуні М9 та ММ 106?

Отже, потрібно, щоби Національна база сортів містила інформацію про той чи інший сорт, якою може скористатися агроном-апробатор для проведення сертифікації садивного матеріалу конкретного сорту — щоби виписати сортовий сертифікат, агроном та сертифікаційний орган повинні мати джерело відповідної інформації. Таку інформацію вони й зможуть черпати з Національної бази, яка матиме статус офіційної.

Садівникам описана вище суть змін зрозуміла, а от чиновники в Міністерстві аграрної політики нам нещодавно заявили, що для таких змін потрібно виконати купу законодавчої роботи, і через це «сортове питання» для них нині не на часі. А наша інформація про те, що через таку невпорядкованість держава щороку втрачає мільйони гривень, їх навіть не засмутила.

Нещодавно, на засіданні робочої групи з розгляду законопроекту 3680-Д «Про внесення змін до законів України “Про охорону прав на сорти рослин” та “Про насіння і садивний матеріал”»,  на нашу пропозицію з приводу розумного впорядкування обігу сортів в Україні, було заявлено: «нам легше у сортовому питанні нічого не міняти, хай може якось у майбутньому до цього питання повернемось».

Те, як має регулюватися в Україні обіг сортів плодових культур — і тих, що захищені патентом, і загальновідомих, докладно викладено в «Концепції розвитку розсадництва в Україні на період до 2025 року», яку фахівці асоціації «Укрсадпром» уже рік як розробили та розіслали всім відповідним органам виконавчої та законодавчої влади. На жаль, чиновники, які за врегулювання цих питань відповідають, насамперед Інститут експертизи сортів рослин — головний виконавчий орган у цій сфері, охоти їх вирішувати не мають, і це навіть не залежить від зміни керівника інституту — синергії у співпраці з цією установою нам, хоч як би ми не старалися, досягти не вдається — нас там просто не чують. І це найбільша біда, що співробітники цього інституту, які свою зарплатню отримують від платників податків, звернень від цих платників податків не чують і на них узагалі не реагують.

Позицію асоціації «Укрсадпром» щодо регулювання обігу сортів плодових культур в Україні підтримує й решта громадських асоціацій садівничої галузі. Усі ми готові сісти за круглий стіл для приведення української нормативно-правової бази в галузі садівництва до європейських норм.