Гуртом яблука не лише легше продавати, а й вирощувати (інтерв’ю Д.Крошки журналу “Садівництво по-українськи)

509

Виробники зерна, молока та м’яса вже віддавна мають в Україні свої галузеві об’єднання. У садівництві національну самоврядну асоціацію створено у 2016 році, це «Укрсадпром». Ряди її учасників невпинно зростають, вже є й здобутки, передусім — вигідні для садівників контракти з продажу продукції, також і на експорт. Наша розмова — з головою Асоціації «Укрсадпром» Дмитром Крошкою. 

– Пане Дмитре, коли і як було створено Вашу асоціацію та якою вона є зараз? 

– Установчі збори асоціації відбулися 23 березня 2016 року. Засновниками стали 10 потужних господарств із 5-ти областей України. Між деякими із них на цих зборах спілкування відбулося уперше — до цього вони лише знали про існування одне одного.

На сьогодні асоціація має близько 110 членів — це власники садівничих бізнесів, деякі представляють об’єднання із кількох садівничих господарств, тому фактична кількість учасників — понад 150. Асоціація існує лише за членські внески, не залежить від когось одного й відстоює інтереси усієї спільноти. Працюємо за демократичним принципом: у одного члена — один голос, незалежно від розміру чи кількості господарств. До площі насаджень не прив’язуємося, важливо лише щоб це був суб’єкт господарської діяльності — підприємство або підприємець, офіційно зареєстровані як такі, що займаються садівництвом.

Для садівників участь в асоціації — це передусім можливість отримувати інформацію про стан ринку. Це й аналітика, яку спеціально готують наші фахівці, й обмін інформацією між самими учасниками. Загалом об’єднання допомагає краще зрозуміти, на яку продукцію є попит й у який спосіб її слід вирощувати, аби потім продати дорожче.

– Коли садівники звертаються до асоціації — про що вони зазвичай запитують? Що їм найцікавіше? 

– З самого початку було багато запитів по ринках, по експорту — що там і як. Ми ще у перший рік сформували інформацію про країни, у які можна експортувати нашу продукцію. Дуже активно спілкувалися із посольствами України — вони допомогли встановити особливості торгівлі з країнами, у яких працювали: які документи, дозволи і сертифікати там потрібні. Ми поставили отримання такої інформації на потік, і минулого року спільно з ФАО (установа ООН, що спрямовує свої зусилля на боротьбу з голодом — ред.) створили підручник для експорту заморожених і свіжих ягід до ЄС — про те, як оформити документи та які вимоги до продукції. І сьогодні таких питань вже не існує.

Враховуючи, що держава відновила компенсацію окремих витрат на закладання нових насаджень, сьогодні дуже багато запитань по проектах, та про те, куди і які заяви слід подати, аби отримати компенсацію.

Ще два роки назад ми спостерегли неякісну роботу окремих проектних установ. Єдине, чого вони прагнули — заробити легких грошей на фермерах. Через це асоціація започаткувала репутаційну та фахову експертизу проектантів — за бажання вони можуть отримати у нас акредитацію. Таких вже є четверо, незабаром очікуємо іще одного.

Нині дуже багато запитів про те, як знайти конкретний сорт чи підщепу. От і сьогодні був дзвінок: «Мені потрібна підщепа N, а хто в Україні її вирощує?». Оскільки в асоціації є й розсадницькі господарства, й вони, як і решта садівників, заповнюють спеціальні анкети, відповідь було знайти не складно — така підщепа у нас була.

Асоціація у додатковий спосіб поєднує виробників між собою, спілкування допомагає їхньому розвитку. Це як стометрова дистанція: якщо біжиш її із сильними суперниками — пришвидшуєшся й сам.

– Як ви оцінюєте поле своєї діяльності? Скільки в Україні садівничих підприємств — потенційних членів асоціації?

– За нашими даними таких господарств в Україні близько півтори тисячі. Це й фермерські господарства, і ТОВ, і приватні підприємства. Згідно з класифікацією видів економічної діяльності 2010 року (КВЕД-2010) усі вони зареєстровані у класах 01.24 і 01.25 як такі, що займаються вирощуванням зерняткових, кісточкових, ягідних та інших плодових культур або горіхів.

До цих підприємств окремо додаються ще й садівники, які вирощують плодову продукцію на розпайованих землях площею 2−4 га. У них є навіть якісні фруктосховища. Ці господарства теж промислові, але орієнтовані винятково на базар, адже там не вимагається офіційна реєстрація діяльності. Утім, сьогодні садівникам вигідніше працювати офіційно. У нас закрилися російські ринки, на які продукція продавалася за готівку: навіщо було реєструватися, коли лиш виростив яблука, і їх миттю купували — для такого товару кордони були «прозорими». Сьогодні кордон чіткий, й основним ринком українських садівників є Європейський Союз. Загалом же питання навіть не у кордоні, а в основних покупцях — тепер це торгові мережі. І їм навіть в Україні потрібне документально підтверджене походження товару, сплата ПДВ та виконання низки інших умов, які неоформлений фермер забезпечити не може. Такі самі документи щодо походження товару знадобляться й для експорту: західний покупець, якщо не розумітиме хто ти, нізащо не укладе з тобою контракт.

– Чи помітно, що маленькі садівничі підприємства легалізуються?

– Маю красномовну ілюстрацію. Станом на 1 лютого 2017 року (протягом січня 2017 року — ред.) за КВЕД 01.24 — вирощування зерняткових і кісточкових фруктів господарства України сплатили ПДВ на суму 794 тис. гривень. Натомість на 1 січня 2018 року (протягом 2017 року — ред.) — 113 млн гривень. Пояснення цьому просте. До 2017 року аграрії фактично не платили ПДВ: ці кошти акумулювалися на спеціальному рахунку підприємства, й воно могло за них купувати техніку, садивний матеріал, пальне. Натомість у 2017 році бюджетні дотації почали виплачувати із ПДВ, акумульованого унаслідок діяльності усієї агросфери: держава відшкодовувала галузі приблизно 50−70%, а решта ішла до бюджету. Цей механізм запровадили в лютому 2017-го і він діяв до кінця року. Садівники взяли участь лише у чотирьох розподілах бюджетних дотацій, адже продавали продукцію (яблука) неритмічно: залишки яблук зі сховищ — у березні, а новий врожай — у серпні, вересні та жовтні. Дотації за листопад та грудень 2017 року не виплачено й досі.

Так, цей механізм не був до кінця досконалим, й садівники отримали лише кілька мільйонів гривень — левова частка дотацій потрапила підприємствам інших агроспеціалізацій, зокрема й птахівникам. Та перспектива державної підтримки вивела садівництво із тіні. Цей приклад показує, наскільки гнучкою є садівнича галузь. І для того, щоб її підприємства реєструвалися і платили податки, потрібно створити умови, коли це вигідно.

На 2018 рік аграріям не передбачено жодного, навіть недосконалого відшкодування податків, і садівництво може знову скотитися в тінь. Чи варті ми того, щоб для нас зробили виняток у оподаткуванні? Звісно. Повне плодоношення садів настає лише через кілька років після закладання. Створити гектар саду коштує близько мільйона гривень, і він, поки молодий, не даватиме плодів, але потребуватиме коштовного догляду. У аграрній сфері немає жодного іншого бізнесу, окупність якого була б такою тривалою, як садівництво.

– Яка потужність нашого промислового садівництва? І у який спосіб його можна оцінити, адже на офіційну статистику чимало нарікань.

 – За даними асоціації у 2015−2017 рр. українські садівничі підприємства щороку збирали близько 400−450 тис. тонн яблук та 20−30 тис. тонн кісточкових плодів. Це близько чверті від обсягу, який згідно з державною статистикою в Україні разом виростили підприємства і населення. Площа промислових садів у плодоносному віці — близько 50−55 тис. гектарів, із них яблуні — 34 тис. гектарів. Середня врожайність сучасних насаджень яблуні на підприємствах — близько 20 т/га, деякі збирають 30−40 т/га. Старі сади яблуні дають 10 т/га. Україна майже повністю забезпечує себе яблуками власного виробництва: щороку на внутрішньому ринку їх продається до 400 тис. тонн, а також 15−20 тис. тонн кісточкових плодів, залежно від обсягів експорту. Середня площа молодих садів, які щороку закладаються на підприємствах — 1200−1500 га, сюди входить й омолодження насаджень, коли їх створюють на заміну викорчуваних старих.

Офіційна статистика садівництва в Україні неточна. «Укрсадпром» має власне джерело інформації — щорічне анкетування, яке у нас визначене відповідно до статуту. Кожен член зобов’язаний заповнити спеціальну анкету. Ця інформація дозволяє створити точнішу картину галузі. Саме тому оцінка асоціації по питаннях врожаю, економічного та технічного забезпечення господарств дуже часто не співпадає з даними державної статистики.

Асоціація «Укрсадпром» є членом Всесвітньої асоціації виробників яблук та груші (англ. World Apple and Pear Association — WAPA). Окрім іншого, ми у рамках членства формуємо для WAPA спеціальні звіти. Інформація для них береться зі спеціальних анкет, які члени асоціації заповнюють самостійно. Наша й ця анкети заповнюються з перервою у півроку, деякі запитання є перехресними, й можна звірити дані, які підприємство раніше подавало спеціально для нас. Це теж збільшує точність картини, яку ми бачимо по галузі. Членами «Укрсадпром» є чимало потужних підприємств. Багато з них є маркерними, й дозволяють сформувати розуміння ситуації з врожайністю у конкретному регіоні.

Минулого року (2017), коли навесні під час цвітіння садів були заморозки, державна статистика за річними підсумками показала, що врожай яблук в Україні є на 0,3−1% більшим, ніж у 2016 році. Натомість анкетування і наше, і за методикою WAPA, показало, що ми недобрали майже 40% від показників 2016 року. Загалом ми збираємо інформацію як восьминіг — із різних боків. У більшості випадків отримане із різних джерел збігається.

– Більшістю українське професійне садівництво — то вирощування яблук. А як у асоціації ставляться до ягідних і виноградарських підприємств?

– Ягідні підприємства — повноцінні члени нашої спільноти. Ми не розбивали асоціацію за напрямками на яблучників чи суничників. Метою асоціації є підтримка питань, які спільні для усіх членів. Виробництво лохини (малини) і яблук має подібні принципи хоча б і через терміни окупності — те й те багаторічні насадження. Правовий статус у таких підприємств теж однаковий — вирощування багаторічних культур, оподаткування подібне, група товарів — та сама. Те й те потребує охолодження, і його можна споживати сирим, без переробки.

Виноградарські підприємства до нас звертаються часто. Але це дещо інша галузь. Столовий виноград в Україні начебто вирощується, але споживається лише у сезон, решту ми імпортуємо із країн, де він лежить у холодильниках — промислового зберігання винограду у нас немає. На господарства, які вирощують технічні сорти, дуже великий вплив має переробка: фермер-виноградар нині є їхнім заручником.

Зараз у асоціації чисто виноградарських господарств немає. Але є такі, що вирощують і плодові, і виноград. У нас в статуті написано, що членами можуть бути підприємства-виробники фруктів і ягід. Приймання господарства до асоціації вирішується на загальних зборах.

– Як ви оцінюєте перспективи ягідного бізнесу в Україні? 

– У ягідників велике майбутнє. Яблуко і груша у нашому розумінні є буденними фруктами, ми їмо їх постійно й завжди можемо купити. Ягода, будь-яка — малина, суниця, — сезонний продукт. Проміжок часу, коли її можна з’їсти, малий, а це значить, що треба поспішати. Тому у ягід вища вартість. Ягоди усі делікатні, і це спонукає виробника робити додаткові кроки для того, щоб вони мали товарний вигляд: брудну чи подавлену суницю купувати ніхто не захоче. Ягідництво — високотехнологічна галузь, у якій продукція потребує особливо ретельної передпродажної підготовки. В Україні сезон десертних ягід дуже короткий, і їх продають переважно на базарах. На експорт відправляють лише заморожену продукцію. Експорт десертних ягід — це дуже складно. Може, цього досягне нова генерація наших садівників. І це будуть зовсім інші ціни, і зовсім інший бізнес. Для дрібних фермерів, які вирощують продукцію на площі 2−4 га, це буде дуже корисно, але без кооперації тут не обійтись. Тому я дуже радий, що уряд створив програму підтримки кооперації. Ми розраховуємо, що в Україні кооперативи забезпечать обладнанням дрібного садівника, і у першу чергу це стосуватиметься ягідництва.

– Над чим зараз працює асоціація? 

– Роботи й планів дуже багато, про дещо не варто говорити наперед. Основне ж, над чим працюємо всередині асоціації — створення товарних партій продукції. Йдеться про те, щоб усі наші виробники яблук, незалежно від розміру господарства й площі вирощування сорту, могли потрапити зі своєю продукцією у роздрібну мережу, й щоб ціна для них була вигідною. Це стосується популярних сортів — Голден Делішес, Ренет Симиренка, Гала тощо. У межах цього ми вчимо, як вирощувати продукцію, аби вона опинилася на полицях магазину. Робимо все, щоб садівник вже у червні знав, яка у нього буде ціна на яблука в жовтні.

У планах зробити подібне й для черешні та ягідних. Звісно, що мова також йтиме про популярні сорти.

Рішенням ради асоціації пріоритетним напрямком роботи на 2018 рік є протидія трудовій міграції за межі України. Ця проблема рівною мірою зачіпає кожного виробника. Дуже розраховуємо на допомогу місцевої влади — сільських і селищних рад, адже садівниче виробництво розташоване в сільській місцевості, де збори села звичне явище. Наше завдання — роз’яснити мешканцям, що на роботу за кордоном не варто дивитися через рожеві окуляри, й що у садівничих господарствах України зарплатня робітників висока й співставна з тією, яку вони можуть отримати за кордоном. На додаток людина лишається з родиною. Зараз готуємо соціальну рекламу й методику роботи з органами місцевого самоврядування.

Леся Каделя

журнал “Садівництво по-українськи”, квітень 2018 року