ФГ “НАДІЯ САД”

1357

Розсадницьке господарство «Надія-сад» було одним з тих, хто долучився у 2016 році до створення Асоціації Укрсадпром. На той час це була молода компанія, яка щойно продала свої перші власноруч вирощені саджанці. Основним напрямком діяльності  господарства є вирощування та реалізація саджанців плодових культур: яблуні, груші, сливи, абрикоси, персика, черешні та вишні.

У 2012 році в селі Часлівці Ужгородського району було вибрано земельну ділянку, намічену для закладки маточно-живцевого саду та маточника вегетативно-розмножувальних підщеп на площі 5 га. На сьогоднішній день в розпорядженні «Надії-сад» понад 20 гектарів, і в майбутньому планується подальше розширення господарства.

Ми ведемо розмову з провідним спеціалістом господарства співзасновником – агрономом Олександром Васильовичем Сиротенком.

– Пане Олександре, розкажіть будь ласка про себе,  де ви народились і коли Ви долучились до садівництва  та розсадництва?

– Я народився в селі на Виноградівщині, на Закарпатті,  біля румунського кордону, і у нас був свій сад, а в школі ми проходили практику на  виноградниках.  І саме тому ми з моїм односельцем поїхали до Криму, до одного з небагатьох ВУЗів в Радянському Союзі, де готували агрономів-виноградарів, а після його закінчення повернулися на Закарпаття і почали працювати  у господарствах області. Певний час я пропрацював у господарстві «Коник»,  де, власне, і набув досвіду з вирощування саджанців.

– А як ви потрапили до «Надії-сад»?

– Після того, як я залишив господарство «Коник», у нас назрівали плани щодо створення свого плодорозсадника.  Справа в тому, що  у «Коника» був власний плодорозсадник,  і всі сади, які посаджені в господарстві, були з власного садивного матеріалу. І  я з 1996 року займався плодорозсадником там,  ми вирощували саджанці і практично нічого не купляли.  Працюючи там, я зрозумів, що розсадництво – це корисна і прибуткова справа. І в 2012 році знайшлися землі біля села Часлівці, цілком придатні для створення розсадника.  Власник цього наділу Микола Петрунь став одним з засновників господарства «Надії сад».

– Які були перші кроки  новоствореної компанії?

–  На той час я вже був обізнаний в європейському ринку посадкових матеріалів, і  восени 2012 року ми закупили посадковий матеріал  в Італії,  а весною 2013 були закладені наші маточники – вегетативних підщеп та маточно-живцевий сад.

–  І ви вже з 2015 року почали продавати ваші саджанці?

– Саме так, і за цей час, тобто за останні шість років,  кількість вирощених нами саджанців зросла зі 100 тисяч до майже 220 тисяч у 2020 році.

– Які сорти яблук ви вирощуєте?

– У нас 5-6 сортів, які користуються попитом.  Це  Гала, Реджина Принц, Голден, Фуджі, але на ринку з’являються нові клони і садівники цікавляться саме сучасними клонами певних сортів,  тому нам завжди є над чим працювати.

– Хто зараз працює в компанії?

– Здебільшого це мешканці навколишніх сіл, частина з них тривалий час навчалися щепленню у висококваліфікованих фахівців, зокрема, голанських.

– До речі, тут в цеху чути різні мови, чи не виникає проблем з порозумінням?

– Ніяких. Дійсно, ті, хто працюють у нас, розмовляють угорською,  українською і навіть місцевою говіркою, але ми прекрасно розуміємося, особливо в тому,  що стосується виробничих питань.

Ми дякуємо пану Олександру, а до нашої бесіди під`єднується ще один засновник компанії «Надія-сад» – Микола Миколайович Петрунь. Наступні питання саме йому:

– Пане Миколо, я знаю, що на відміну від пана Олександра, який все життя

працював в саду, ваш шлях рослинництво був не таким прямим.

–  Це так, я в житті змінив багато професій,  але що стосується роботи на землі, то я привчений до неї з дитинства. Мій батько був механізатором і працював на тракторі. А я  змалечку йому допомагав, і батько  навіть пускав мене за кермо самого. Одного разу наш

трактор попався на очі бригадиру, а я побачив його, злякався і присів. Мені

тоді було 8 років, мене і так не дуже було видно з-за керма,  а тут я ще і сховався, а бригадир подумав, що трактор їде сам…  Безумовно,  він відчитав батька, а в мене спитав: «Чи будеш працювати на тракторі,  коли виростеш?»  Я відповів: «Буду!»

– Отже, так воно і сталося, тепер ви працюєте на землі, у вас є трактор…

– Але це відбулося лише декілька років тому. А  після школи я поступив до Міжгірського технікуму на спеціальність «радіоелектроніка»,  і ще в радянський час встиг попрацювати з практикантами на ризькому заводі VEF.

– Тобто, вмієте майструвати радіоприймачі, ремонтувати телевізори ?

– Так, я ще в студентські роки підробляв ремонтом телевізорів, а зараз знання електроніки мені дуже допомагає в роботі, бо  системи відеонагляду за нашим садом з датчиками руху я облаштував сам, і з телефону можу подивитися будь-яку з камер, крім того, я розробив систему поливу і підживлення, яка набагато дешевше і надійніше за ті, що продаються, в цеху працює система автоматичного обігрів, яка включається дистанційно…   .

–  Отже, сад – це не тільки агрономія?

– Сучасний сад – це комплекс аграрних технологій, організаційних заходів, електроніки, технологічних новацій, залучення Інтернету та ще багато складових. І ми намагаємося бути на сучасному рівні – вирощувати продуктивні сорти, застосовувати нову техніку, закупили декілька італійських машин – вони зараз найкращі,  плануємо застосувати новітні системи посадки…

– Невже в саду все можна автоматизувати?

– Багато що можна, але є роботи з прищепами, які виконуються тільки вручну, і у нас працюють кваліфіковані працівники, які проходили тривалий вишкіл,  і ніяка техніка їх не замінить. А якщо інші роботи виконуватиме техніка, зокрема, посадку, то ми позбавимо більшу частину нашого колективу роботи на пів-сезону,  і вони навряд чи  залишаться у нас.  А ми стільки часу і коштів витратили на їхню кваліфікацію!

– І як ви вирішуєте цю дилему?

– Поки що зберігаємо персонал, думаємо, вивчаємо досвід партнерів.

– Я знаю, що у Вашому житті довгий час головною була музика.

– Так, дійсно, я багато років пропрацював музикантом, співаком і ведучим різних заходів та фестивалів, і зараз ще допомагаю дружині, яка займається постановкою звуку в Ужгородському театрі. Ну і саме музика познайомила мене з іншими засновниками «Надії- сад»  на одному святі.  Я там був в якості музиканта і почув розмову моїх нинішніх колег про те, що вони шукають землю для  облаштування розсадника. І я запропонував їм свою ділянку в декілька гектарів. Вже наступного дня ми разом поїхали у Часлівці, і Олександр Васильович визначив, що тут дійсно можна облаштувати розсадник. І коли в мене запитали про ціну оренди, я відповів, що я не хочу здавати землю в оренду, а хочу бути партнером.

– А музика?

– Тоді я вже відчував, що прийшов час мені лишати музику і зайнятися іншою справою, власне садом.

– А з якою музикою у вас асоціюється сад?

– Навіть не знаю, мабуть з тишею… Справа в тому, що та музика, яку я грав і яка мене оточувала, була дуже голосна і галаслива,  і зараз я немовби відпочиваю від неї,  і ця тиша стала тепер моєю улюбленою музикою.

–  Чи важко починати нову справу у солідному віці?

– Мені це цікаво, я все життя чомусь вчуся, і коли поруч такі люди, як Олександр, у якого я багато чого  перейняв і продовжую це робити, це приносить задоволення, і радість.

– Ваша фірма є одною з засновниць асоціації  «Укрсадпром».  Що Вам дала асоціація за ці п’ять років?

– Багато чого дала. Хоча на початку ми не зовсім розуміли, для чого це потрібно. Але коли почали продавати саджанці, то першими покупцями  були члени Асоціації. І тепер ми знаємо, що будь-які семінари, конференції, виставки, зустрічі,  які проводить асоціація – це можливість для нас знайти споживачів нашої продукції, а крім того,  на цих зустрічах ми дізнаємося, як ростуть і плодоносять дерева, вирощені з наших саджанців, консультуємо господарства, що їх придбали в плані догляду за ними.

– Тобто ваша участь в роботі асоціації дозволяє вам розширити ринки збуту ваших саджанців?

– Так,  але не тільки. Є  багато питань, зокрема, правові, які ми самі не в змозі вирішувати. Ці питання системні для всіх садівників,  і їх потрібно вирішувати разом.

Наприклад, ми закупили в Німеччині декілька нових сортів і хотіли запропонувати їх українським садівникам. І, безумовно, готові платити  роялті німецьким власникам цих сортів, але, на жаль, ці сорти не сертифіковані в Україні, а процес сертифікації досить тривалий і заплутаний… От у такого роду питаннях ми сподіваємось  як на підтримку

Асоціації, так і на зміни в українському законодавстві, що полегшить нам роботу, прибере зайві перепони.

– А хто від «Надії-сад» частіше бере участь в заходах Асоціації?

– Іноді я,  іноді Олександр Васильович, але, як правило, «Надію-сад» представляє Михайло Ілліч Фединець, він відповідає за контакти, за рекламу і за співпрацю з Асоціацією.

– Це, так би мовити, ваш піар-менеджер?

– Можна сказати, так. Ми теж не відразу прийшли до розуміння необхідності такого напрямку діяльності, але тепер, коли виходимо на певний рівень, то маємо тримати марку.

– А чому ви обрали саме таку назву –  «Надія-сад»?

– По-перше, мою дружину звуть Надія, а по-друге, у нас є надія на великі плодоносні сади, що виростуть з наших саджанців.

На цьому ми закінчуємо розмову  з Миколою Петруньом, музикантом, садівником, винахідником, людиною, яка зуміла поєднати у своїй справі мрію, надію і любов і бажаємо йому і всьому колективу успіхів і реалізації задумів.