Законом України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 09.04.1999 р. було започатковано державну підтримку виноградарської, садівничої та хмелярської галузей економіки держави з метою їх розвитку. Зокрема, було запроваджено спеціальний збір, який справлявся з суб’єктів роздрібної торгівлі в розмірі одного, а пізніше – півтора, відсотка виручки, одержаної від реалізації пива та алкогольних напоїв.
Так, в період з 2011 по 2015 роки від Державним бюджетом було зібрано більше 4 млрд гривень, які мали бути спрямовані на підтримку садівництва ягідництва та хмелярства.
В той же час, з бюджету фактично було направлено близько 550 млн грн на підтримку садівництва, виноградарства та хмелярства у різних пропорціях за вказаний період.
Але навіть при цьому у 2013 році Міністерством агрополітики було підтверджено заборгованість перед садівниками у розмірі 255 млн грн, які досі залишаються заборгованістю, повернення якої навіть не планується враховуючи Бюджет-2017 але передбачена нова «підтримка» в сумі 75 млн грн, яка є найнижчою та якої вистачить на закладання молодих садів на десяток господарств в кращому випадку.
При цьому, розробники Бюджету-2017 вішають собі орден про введення підтримки сільського господарства але така підтримка є міфічною, а їх заяви є зловмисним маніпулюванням суспільною думкою. Хоча є і позитивне бачення – у 2017 році підтримка виросла аж в 75 млн разів))
Окремо варте уваги те, що поряд із введенням так званої «державної підтримки» садівництва, скасували податкові спеціальні режими з ПДВ та фіксованого податку, зовсім проігнорувавши численні робочі наради, засідання робочих груп із впровадження зниженого ПДВ, впровадження єдиного податку на землю, які мали стати альтернативою скасованим преференціям для садівників. Про це неодноразово підкреслювалось на зустрічах керівників міністерств із аграрними асоціаціями.
Мінфін, МінАПК та МЕРТ рекомендують більше експортувати та тим самим покривати фінансові втрати фермерів від скасування податкових пільг, оскільки при експорті з’являється податковий кредит з ПДВ, але забувають про вимоги ринку та банальну неготовність ринку в цілому в один момент зосередитись на експорті. Сьогодні, реально експортувати можуть лише кілька великих промислових садівників, а що робити малим фермерам, які орієнтовані на внутрішній ринок? Відповідь проста – легше кинути цю справу, дочекатись відкриття ринку землі та продати свою землю чи віддати великому холдингу під зернові. Багато дрібних садівників вже так і зробили – кинули свої сади.
Все це демонструє бажання Кабміну банально обдурити не тільки садівників, а й аграріїв в цілому та свідчить про умисність цих дій.
Особливий цинізм влади проявляється у бажанні автоматично відшкодовувати мільярди гривень ПДВ зерновим трейдерам, які нічого не вирощують, у порівнянні з підтримкою 75 млн грн для фермерів у трьох галузях.
За розрахунками Асоціації «Укрсадпром», сьогодні промислове садівництво потребує фінансової допомоги у розмірі не менше 2,5 млрд грн, оскільки галузь перебуває у критичному стані враховуючи неспроможність садівників самостійно швидко адаптуватись до зміни ринків збуту та вимог нових ринків як щодо сортового складу продукції так і до особливих вимог підтвердження якості.
На цьому можна зосередитись детальніше.
До 2015 року 96% свіжих яблук та груш експортувалось до Росії, ринок якої вимагав своїх сортів та зовсім не встановлював вимог по якості. Головна вимога – наявність продукції, яку забирали у свою упаковку, своїм транспортом і українського фермера майже не цікавило, що таке логістика та митна справа, що таке сертифікація та чому вона потрібна.
В Україні закладались переважно сорти, які знають та люблять в Росії – Ренет Симиренко, Айдаред, Гала тощо. Але у Європі, Америці, Африці чи Азії люблять інші сорти – Фуджі, Чемпіон, Гренні Сміт, Ред Делішес чи Ред Чіф. В цьому контексті варто зауважити, щоб переорієнтуватись на нові ринки, український садівник має як мінімум закласти нові сорти плодів та ягід і почекати 5-6 років поки вони виростуть та зможуть дати достатній урожай.
Українських фруктів та ягід у світі не знають. Про це ми переконались під час численних переговорів та зустрічей із іноземними компаніями. Перше питання, яке нам задавали: в Україні є багато фруктів та ягід? А яких і скільки? Інший показник – відсутність між Україною та більшістю країн світу – потенційними покупцями узгоджених фітосанітарних вимог на наші фрукти та ягоди, що робить експорт принципово неможливим, оскільки за відсутність погоджених фітосанітарних умов така продукція є забороненою до імпорту в ці держави. Тільки з В’єтнамом ми узгоджуємо ці умови вже півтора року при тому, що ініціатором цього узгодження стала в’єтнамська сторона. І світла в кінці цього тунелю навіть не видно.
То про який стрімкий розвиток експорту ми можемо говорити про відсутність бажання держави допомогти виробнику та експортеру плодів та ягід.
Для розуміння перспективи садівництва в Україні потрібно порівнювати не вагу, а вартість продукції. Дивимось на прикладі пшениці:
1 тонна яблук в 4 рази дорожча за тонну пшениці
(Україна власним виробництвом яблук повністю покриває імпортну потребу в них для основних країн-споживачів. Навіть наше промислове виробництво яблук відкриває широкі експортні можливості).
1 тонна лохини в 28 разів дорожча за тонну пшениці;
1 тонна горіху в 40 разів дорожча за тонну пшениці.
Сьогодні підтримка садівника – це справа рук самого садівника і поки що держава системно та успішно працює над знищенням галузі.
Джерело: agroportal.ua
