УКРАЇНСЬКЕ ГОРІХІВНИЦТВО СЬОГОДНІ: ОЧІКУВАННЯ І РЕАЛЬНІСТЬ. ПРОБЛЕМИ ГАЛУЗІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

136

2 вересня 2021 року Асоціація «Укрсадпром» провела  круглий стіл, присвячений перспективам українського горіхівництва. Подія відбулася в рамках Всеукраїнського Горіхового форуму, що 2–3 вересня 2021 року проходив у Ірпені поблизу Києва й був організований медіа групою «Технології та інновації».

Модерував дискусію голова Асоціації «Укрсадпром» Олександр Матвієць. Нижче — про теми, підняті фахівцями до обговорення.

Відкриваючи круглий стіл, Оленксандр Матвієць повідомив, що 3 серпня 2021 року при Міністерстві Аграрної політики та продовольства України була створена робоча група з питань розвитку садівництва. Ініціатором створення цього органу стала також і Асоціація «Укрсадпром», а до її складу увійшли не лише представники галузевих асоціацій, а й керівники провідних садівничих господарств. Головою робочої групи став перший заступник міністра Тарас Висоцький, а співголовою — очільник ФГ «Гадз» герой України Петро Гадз. Заступником голови обрано першого проректора Уманського національного університету садівництва Івана Мостов’яка.

Олександр Матвієць повідомив, що метою роботи групи є вирішення нагальних питань садівничої галузі. Так, протягом 2021 року її пріоритетами стануть розробка законодавчих ініціатив щодо розсадництва та страхування плодових насаджень. Важливість упорядкування нормативно-правової бази розсадництва фахівець пояснив так:

— Ми розробили в Асоціації «Укрсадпром» програмний документ — «Концепцію розвитку розсадництва в Україні на період до 2025 року». Належне функціонування цієї підгалузі є першочерговим для успіху вітчизняного товарного садівництва. Щоб налагодити її роботу, нам необхідно адаптувати законодавчу та нормативно-правову базу України до реалій сучасного товарного садівництва в світі — так, щоб українські садівники могли не порушуючи правових норм користуватися селекційними надбаннями на рівні зі своїми західними колегами.

Пояснив Олександр Матвієць і необхідність розробки процедури агрострахування для садівництва:

— Важливим є й вдосконалення правового регулювання страхування сільськогосподарської продукції — так, щоб державною підтримкою у цій сфері змогли користуватися не лише виробники зерна, а й садівничі господарства.  Адже нині, хоча закон про державну підтримку агрострахування й прийнято, а відповідні кошти виділено, садівники під його дію не потрапляють — бо відповідного страхового продукту для них не розроблено й досі. Зерновики мають змогу страхувати врожай, і половину витрачених на це коштів їм компенсує держава, у садівників же й досі такої можливості на жаль нема. Тому маємо над цим попрацювати, щоби галузь могла належно захиститися від ризиків, що виникають унаслідок погодних катаклізмів, — підкреслив фахівець.

Як розповів голова Асоціації, робоча група має намір попрацювати й над реформою шкільного харчування у частині здійснення публічних закупівель фруктів і ягід та запровадження на державному рівні програми «Шкільне яблуко». У рамках програми, як вітамінне доповнення раціону, кожен школяр має щодня отримувати у школі яблуко. Програма заохочуватиме молодь до здорового харчування, сприятиме розвитку культури споживання фруктів та товарному садівництву в Україні.

Тему розсадництва, як відправної точки для розвитку товарного садівництва в країні, під час дискусії підняли кілька мовців. Зокрема, необхідність працювати в правовому полі для українського розсадництва пояснила й начальник випробувальної лабораторії ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» Надія Клюваденко:

— Нині в Україні загалом, по всіх культурах, сертифікується близько 30% виробленого садивного матеріалу, а решта цієї продукції на жаль ще перебуває в тіні. Дуже хотілося б, щоб найближчим часом обсяг сертифікованого садивного матеріалу плодових у нашій країні зріс.

І в Міністерстві аграрної політики, і в Державному центрі сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції нині розуміють, що законодавча і нормативно-правова база для цієї сфери в плачевному стані. І тому в Мінагрополітики від травня 2021 року створили дві робочі групи, які працюють над вдосконаленням нормативів та законодавства. Що ж до самої сертифікації садивного матеріалу, то в Україні цю систему вже спрощено. Для сертифікації необхідно, щоб компанія, яка виготовляє саджанці, була внесена в реєстр виробників садивного матеріалу, а сорт, на основі якого ці саджанці зроблено, — внесений у реєстр сортів України. Якщо ці дві умови виконано, решту необхідних документів розсадник може подати в центр сертифікації через електронний кабінет. Усі документи ми розглядаємо онлайн, і подальший виїзд апробатора — агронома-інспектора — відбувається після узгодження всіх документів в електронному вигляді. Це спрощена система, представникам розсадницького господарства ніде не потрібно їхати, і усю процедуру сертифікації вони проходять досить швидко, — запевнила фахівчиня.

Згадала Надія Клюваденко і про вигоди, які отримують розсадники, якщо сертифікують свій матеріал та  працюють у правовому полі:

— Важливо, що сертифікація садивного матеріалу несе вигоди не лише виробникам плодів, а й самим розсадникам, адже в Україні діють програми з компенсації садівничим господарствам вартості садивного матеріалу. Щоби поборотися за покупців, які задіяні у цих програмах, розсадникам й варто працювати в правовому полі та долучатися до сертифікації.

Про практику реєстрації в Україні нових сортів плодово-ягідних культур у рамках організованого Асоціацією «Укрсадпром» круглого столу учасникам розповіла Антоніна Пахаренко-Андерсон, генеральний директор фірми «Пахаренко і партнери» — юридичної компанії, що спеціалізується на патентному праві у сфері інтелектуальної власності. Зокрема, фахівчиня повідомила, що їхня фірма нині працює над реєстрацією в Україні близько 12 сучасних сортів фундука, які створені в Орегонському університеті (США).

Уманський національний університет садівництва на круглому столі репрезентував доцент Кафедри плодівництва і виноградарства Володимир Майборода. Погоджуючись із важливістю сертифікації садивного матеріалу в Україні, педагог зокрема зазначив:

— Наш університет є найстарішим в Україні освітнім закладом садівничого профілю, і готуючи фахівців за цим напрямком для всіх рівнів вищої освіти — бакалаврату, магістратури та аспірантури ми обов’язково даємо їм порцію інформації щодо розсадництва. Нещодавно відкрили й нову спеціалізацію: готуємо фахівців, які закінчивши наш університет зможуть виконувати сертифікацію садивного матеріалу. Так ми реагуємо на виклики сьогодення, адже в Україні виникла гостра потреба в таких спеціалістах.

Про досвід промислового розсадництва у горіхівництві та економіку галузі в Україні учасникам дискусії розповів Микола Кучер, очільник проєкту «Садівництво» у групі компаній «Маїс» (м. Черкаси). До садівничого підрозділу ГК «Маїс» входить також і промисловий розсадник, що спеціалізується на вирощуванні сертифікованого садивного матеріалу грецького горіха. Передусім фахівець констатував різке зменшення попиту на садивний матеріал горіха:

 — Горіховий бізнес в Україні розпочався приблизно у 2008–2009 роках. Тоді інтенсивно закладалися сади грецького горіха, і черги за саджанцями до розсадників стояли на три роки вперед. І ніхто не звертав уваги на те, якими сортами створювалися насадження. Натомість у останні 2–3 роки спостерігається різке зменшення попиту на саджанці грецького горіха. І наш розсадник це відчуває також. Спад інтересу зумовлений тим, що сподівання підприємців, які пропрацювали з грецьким горіхом 8–10 років, не виправдалися. Свого часу горіхівництво як бізнес в Україні потужно рекламували, і всі, хто у цей бізнес заходив, сподівалися, що вже на шостий рік від закладання саду отримають за врожай солідні кошти й почнуть насолоджуватися життям. Бізнес рахував, що в 15-ти річному віці дерево горіха даватиме 45 кг сухих плодів — множимо це на 100 дерев/га — очікувана врожайність мала сягати 4,5 т/га, і економіка виробництва була цілком нормальною. Та виявилося, що горіх у промислових насадженнях потрібно доглядати, як і решту садів, і що в насадження протягом усього їхнього існування потрібно вкладати гроші, а віддача вкладеного буде не така вже й швидка, — пояснив фахівець.

Другою причиною падіння в Україні інтересу до закладання садів грецького горіха, на думку Миколи Кучера, є зниження закупівельних цін на ядро і плоди в шкаралупі. Експерт це пояснює так:

На початку горіхового буму, коли долар коштував 8 грн, за сухий горіх в шкаралупі — горіх-кругляк —закупівельними платили в Україні по 20–25 грн/кг, нині ж його ціна 15–16 грн/кг, а долар коштує 28 грн. Яка цьому причина? Кілька незалежних джерел повідомляють, що на світовий ринок потрапив значний обсяг плодів грецького горіха, вирощеного у Каліфорнії (США). Тамтешні фермери у інтенсивних насадженнях культивують чудовий сорт Чандлер, щеплений на підщепі Парадокс. Каліфорнійські сади горіха можна сміливо порівняти з сучасними інтенсивними садами яблуні. Горіхові ж насадження, що ще й сьогодні закладають в Україні — з розташуванням дерев за схемою 10 × 10 чи 10 × 12 м — за інтенсивністю можна прирівняти хіба що до старих колгоспних садів яблуні, які ми вирощували у 1960–1970 роках.

Щодо типу сортів грецького горіха, які варто вирощувати в Україні, фахівець сказав так:

— Горіховий бізнес в Україні молодий, і на жаль науковці ще не досліджували продуктивність сортів в умовах нашого клімату. Я згоден, що доросле дерево горіха у кращі роки у нас здатне дати 45–75 кг плодів. Та промисловий сад — це не окреме дерево, що росте на подвір’ї, і роки не всі однакові. За моїми оцінками середня врожайність дорослого горіхового саду не перевищуватиме 2 т/га для сортів із апікальним типом плодоношення. Прогрес цього показника можливий за використання сортів з латеральним типом плодоношення. Тобто, щоб збільшити врожайність нам в Україні потрібно здійснити технологічний прорив — використати сорти з латеральним плодоношенням та підщепи, які індукуватимуть дуже швидкий вступ саду у плодоношення і високу продуктивність самих дерев. Компанія «Маїс» — виробнича, проте ми проводили й дослідження. Костюженський, типовий сорт з апікальним плодоношенням, у нас на десятий рік дав 6 кг сухих горіхів з дерева. Натомість дерева такого самого віку у французького сорту Лара, який плодоносить за латеральним типом, дали по 18 кг сухих плодів. Тобто урожай був вищим утричі. Проте з інтенсивними сортами постає питання зимостійкості, схем садіння тощо. З нашого досвіду в умовах Черкащини французькі сорти витримують несприятливі  умови перезимівлі. А от сорт Чандлер ми на Черкащині інтродукували двічі. Перший раз саджанці походили з Туреччини, і закладені ними насадження загинули вже першої зими. Удруге ми в 2018 році завезли 50 саджанців з Франції. З них вижило кілька дерев, й плоди, які вони дали нині, чудові. І це — ще одна відповідь на те, чому в Україні так впала закупівельна ціна на горіх. Бо вона базується насамперед на якості ядра. За ядро класу екстра, так званий білий метелик, на ринку нині дають 150–160 грн/кг, за ядро кольору соломи — 140–130, пшениці — 120–110, а за бурштинове та кондитерську крихту — 80 грн/кг. Зібрані в Україні плоди зазвичай мають ядро найнижчого класу якості з тут озвучених.

У реєстрі нині 39 сортів грецького горіха, і за даним заявників близько 60% з них — латерали або напівлатерали. Проте приватні особи, які включають свої сорти до реєстру, здебільшого не мають первинних документів —  так, як це є у селекційних науково-дослідних установ, не мають належних дослідних насаджень, не ведуть, хоча би протягом перших чотирьох товарних плодоношень обліки для нового сорту. Віднайдену на обійсті форму, що сподобалася, включають до реєстру, як наслідок і маємо таку множину сортів. Проте яблуня, яка у нас є провідною культурою, має у реєстрі 68 сортів. У товарних насадженнях цієї культури використовується близько 10.  Безумовно, право на життя має кожен сорт, але основу промислового горіхівництва в Україні мають складати 5–7 сортів. Тому маю пропозицію. Можливо — за кошти, що передбачаються в Україні на підтримку розвитку галузі садівництва, провести й профінансувати науково-дослідні роботи, чи то у державних науково-дослідних установах, чи в приватних структурах. Напрямок перший — оцінити, принаймні у 3–5 самих перспективних зонах, нові сорти латерального типу. Друге, значно складніше питання — створення вегетативно розмножуваних підщеп, які проходитимуть через культуру in-vitro і будуть оздоровленими, і вже на основі такого сортового та підщепного матеріалу створювати в країні промислові насадження.

До дискусії про якість та ціну плодів грецького горіха в Україні долучився й Олександр Матвієць. Ось що він зауважив:

На Вінниччині, у Могилів-Подільському районі, компанія «Український волоський горіх» культивує товарні насадження грецького горіха з яких на п’ятий рік від закладання зібрано по 1 т/га плодів. Окрім іншого, продуктивність садів зумовлена відповідним доглядом — там обладнано мікродощування і протягом вегетації кожне дерево отримує полив нормою 25 м3. Приємно, що це господарство ще від часу свого створення співпрацює з ТОВ НВФ «Ірігаційні системи», де я обіймаю посаду головного інженера проєктів. Саме ми виготовляли для цього господарства проєктну документацію на створення та зрошення насаджень, будували їм систему мікрозрошення. Створення таких садів затратне, й обійшлося садівничому господарству до 30 тис. дол/га. Проте якість плодів у сорту Чандлер, який там вирощують, висока, як і ціна — близько 5–6 дол/кг. І підприємство вже підписало міжнародні контракти на поставку таких плодів — на 3–4 роки вперед. За виходу на повне плодоношення сади підприємства даватимуть 6 т/га якісних горіхів. На додаток компанія планує закладати насадження грецького горіха у Херсонській області, площею до 3 тис. га. У такій ситуації очікувати, що в Україні найближчими роками зросте ціна на горіх, вирощений на обійсті, не варто.

А яка ситуація в Україні з фундуком? Падіння інтересу до цього виду бізнесу фахівці не спостерігають, однак попит на садивний матеріал зменшився. Про причини цього розповідає Олександр Космидайло, очільник ФГ «КОМ» (Христинівський р-н, Черкаська обл.), що спеціалізується на розсадництві і товарному вирощуванні фундука:

— Свого часу на паї нашій родині дістався старий сад фундука. Це були експериментальні насадження, закладені харківським селекціонером Федором Павленком. Ми звернулися до Національного дендрологічного парку «Софіїївка», і нам підказали як можна брати саджанці з наших рослин. З тих пір у нас, ось уже 18 років поспіль, діє маточний розсадник фундука, реалізуємо українські сорти. Також культивуємо фундук у товарних насадженнях, а вісім років тому залучили в товарні сади і європейські сорти фундука. За продуктивністю вони від українських не відрізняються, але у рік, коли не родять українські сорти, дають врожай європейські, і навпаки. Останніми роками зауважили, що інтерес до саджанців фундука зменшився. Причиною, на мою думку, є те, що в Україні з’явилося чимало розсадників цієї культури. Ми на це відреагували, і частину площ під маточними насадженнями перевели у товарні сади, у повному плодоношенні наші насадження у середньому дають 7–8 кг/кущ сухих плодів. Для нас це добрий результат. Що ж до ціни — то коли ми починали, закупівельна ціна фундука в шкаралупі була 5 дол./кг. Сьогодні потужні закупівельні компанії дають за нього 70–80 грн./кг. Це теж непогано, адже затрати на догляд саду сягають близько 15 тис. грн/га. За доброї технології – правильного підживлення, обрізок, в Україні реально отримати 1,5–2 т/га плодів, однак увесь світ отримує 4 т/га, і ми теж повинні до цього прагнути. По сусідству з нами теж є насадження фундука, вони ще молоді, і з них вже збирають 1,5 т/га сухих плодів, врожайність там з кожним роком збільшується. Я вважаю вирощування фундука перспективною справою і добрим спадком для дітей і онуків, бо за рахунок омолодження такі насадження є продуктивними протягом 200–300 років.

Про механізм формування ціни на плоди фундука розповів консультант з вирощування плодово-ягідних та горіхоплідних культур Євген Лайтер:

— Ціна фундука формується в Італії та Туреччині, відповідно до обсягу зібраних там врожаїв. В Італії збирання урожаю нині у розпалі. У кооперативах, куди стікається основна маса вирощеного фермерами горіха, прийомна ціна на рівні 2,6–3,2 євро/кг. Прикладаючи цю інформацію до України, прогнозую, що в нас максимальна закупівельна ціна на фундук сягатиме 2,5–3 євро/кг, і на неї дуже впливатиме якість плодів. За пошкоджені хворобами або шкідниками плоди дорого не заплатять. Впливатиме на ціну і розмір та форма плодів — продовгуваті коштуватимуть дешевше, аніж ті, у яких кругле ядро великого діаметру, — пояснив консультант.

Підсумок

Як бачимо, дискусія про стан і перспективи українського горіхівництва охопила цілу низку аспектів, які важливі для садівників — як підприємців, так і науковців та технологів. Асоціація «Уксадпром» закликає професіоналів садівничої справи долучатися до обговорення піднятих тут тем.